# Про Бааль Тфіля (Знавця Молитви) З оповідань Рабі Нахмана з Брацлава מקור: https://rabenu.app/books/pro-baal-tfilya-znavtsya-molitvi/ --- ## Про Бааль Тфіля (Знавця Молитви) **Про Бааль Тфіля (Знавця Молитви)** Жив колись Бааль Тфіля (Знавець Молитви). (*У дослівному перекладі з івриту Бааль Тфіля – בעל תפילה – Знавець Молитви (синоніми: Той, хто володіє молитвою; Господар Молитви; Володар Молитви). Бааль Тфіля – у єврейській релігійній традиції – кантор, єврей, який досконало знає молитви та їх порядок, людина, якій община довіряє вести від її імені молитву в синагозі під час колективного богослужіння*). Постійно молився він і співав псалми, вихваляючи Всевишнього, нехай благословиться Ім'я Його. Жив він далеко від людей, але часто відвідував навколишні селища, де, як правило, проводив час у товаристві бідних та знедолених. Заводив він з ними бесіди про сенс життя людського, про те, заради чого існує світ, про те, що не повинно бути для людей до їхньої смерті іншої мети, крім служіння Богові. Переконував він їх, що людина повинна проводити весь свій вільний час у бесіді з Всевишнім, у молитвах та співах псалмів, які прославляють Його. Слова Бааль Тфіля хвилювали людей, доходили до серця, і бувало так, що, послухавши такі промови, співрозмовник виявляв бажання приєднатися до нього. Забирав тоді Бааль Тфіля таку людину з собою і приводив до себе додому. (Тому що Баал Тефіла вибрав своє місце поза місцем людського проживання.) В усамітненому місці, де жив Бааль Тфіля, протікала річка та росли дерева, плодами яких харчувалися він та його товариші. З одягом було в них просто: кожен носив те, в чому прийшов із дому. Продовжував Бааль Тфіля, як завжди, ходити по селах, умовляючи людей слідувати за ним шляхом служіння Богу; Особливого значення при цьому він надавав молитві. Щоразу серед його слухачів були такі, хто був готовий вести праведне життя, і Бааль Тфіля забирав їх із собою. Час у них проходив у постійних молитвах; вони співали гімни, що вихваляють Всевишнього, сповідалися перед Ним, постили, упокорюючи своє тіло, каялися у скоєних гріхах. Давав Бааль Тфіля своїм товаришам складені ним самим молитовники, збірки псалмів, пісень на подяку та покаянних сповідей; і всі разом з ранку до вечора зверталися до Господа, і мудрі книги, які вони постійно вивчали, допомагали їм у цьому. Поступово хтось із них досягав такого рівня, що вже й сам міг допомогти іншим повернутися до Бога. Іноді дозволяв Бааль Тфіля то тому, то іншому зі своїх товаришів піти в одне із селищ, щоб спонукати людей до служіння Всевишньому. Дедалі більше послідовників ставало у Бааль Тфіля, вони залишали свої будинки і приходили до нього. Тут у народі зчинився переполох: почали пропадати в цій країні люди, і ніхто не знав, куди вони поділися. У одного зник син, у іншого – зять... Усі не знали, що й думати, поки не пройшла чутка про Бааль Тфіля: він, мовляв, ходить із села в село і вмовляє людей повернутися до Бога. Намагалися цю людину зловити, але безрезультатно, бо був дуже розумний: в одному будинку з'являвся під виглядом бідняка, в іншому видавав себе за купця – в кожному з місць він поставав в іншому вигляді. До того ж, коли Бааль Тфіля бачив, що слова його до людини не доходять, він повертав розмову таким чином, що неможливо було здогадатися про справжню мету його приходу – залучити людей до Господа, нехай святиться Ім'я Його. Невтямки було господареві будинку, що саме це завдання ставив перед собою його гість. Відчувши, що серце співрозмовника перед ним закрито, Бааль Тфіла перекладав розмову на інші теми так майстерно, що господареві і на думку не спадало, що гість мав намір повернути його на шлях служіння Всевишньому. Хоча насправді це був його намір наблизити їх до блаженного Бога. Чутка про цю загадкову людину пройшла по всьому світу, але зловити її ніяк не вдавалося. А Бааль Тфіля, повертаючись у свій усамітнений дім, продовжував молитися разом з товаришами, співати гімни, що вихваляють Бога, сповідатися перед Ним, постити, упокорюючи плоть, і каятися у скоєних гріхах. Весь вільний час проводили вони у цих заняттях. Кожному зі своїх друзів давав Бааль Тфіля все необхідне: якщо бачив він, наприклад, що один з них перебуває на такому рівні, що для служіння Всевишньому йому потрібний розшитий золотом одяг, то давав його йому. Бувало й навпаки. Приєднався до них одного разу якийсь багатій, якого Бааль Тфіля привів із собою. Зрозумів Бааль Тфіла, що тому багачеві слід ходити в лахмітті, і сказав йому про це. Так він чинив з кожним зі своїх товаришів, даючи людині те, чого та, на його думку, потребувала. І для людей, яких він наблизив до Господа, піст і смиренність плоті стали дорожчими за всі задоволення світу, бо вони отримували від цього величезну насолоду... Існувала в ті часи одна з найбагатших країн, всі жителі якої купалися в розкоші. І був у них такий дивний порядок: доля кожного з громадян залежала від ступеня його багатства. Визначили вони, скільки грошей має бути в людини, щоб могла вона зайняти те чи те становище в суспільстві. Усі звання і всі пости в цій державі залежали від того багатства, яке мали його громадяни; а королем ставав той, чий капітал злічувався встановленою у країні сумою. Було прийнято поділ на групи, символом кожної у тому числі був свій власний прапор. Людині, залежно від суми її капіталу, що належала до тієї чи тієї з цих груп, присвоювалося певне звання та виявлялися відповідні почесті. Той, у кого було менше грошей, належав до групи, символом якої був один прапор, у кого більше – до групи під іншим прапором. І оскільки становище у суспільстві кожного жителя цієї країни залежало від ступеня його багатства, той, хто мав мінімальну суму, встановлену для громадян цієї держави, вважався простолюдином; той, у кого не було і цього мінімуму, прирівнювався до тварини або птаха: у кого грошей було більше, вважався, наприклад, левом у людському образі, у кого менше – всього-на-всього птахом. Отож, були серед цих найбідніших із багатіїв звірі та птахи різних порід, бо тих, хто був недостатньо багатий, не визнавали у цій країні за людей. Лише від багатства залежали там честь та становище кожного. Чутки про те, що є на світі така країна, поширилися у всьому світі. Дійшли вони і до Бааль Тфіля. Почувши таке, важко зітхнув він і сказав: - Бог знає, до чого можуть дійти ці люди! Зібралися тут кілька людей з оточення Бааль Тфіла і, не попросивши поради у свого вчителя, вирушили до тієї країни, щоб вивести її мешканців на правильний шлях. Усією душею співчували вони цим нещасним людям, охопленим любов'ю до грошей. Та й сам Бааль Тфіля сказав, що ця згубна пристрасть може довести їх Бог знає до чого. Сподівалися учні Бааль Тфіля, що їм вдасться вилікувати народ від божевілля. Прийшовши до цієї країни, завели вони передусім бесіду з простолюдином – одним із тих, хто був там прирівняний до тварини. Пояснювали йому учні Бааль Тфіля, що гроші не можуть бути головною метою існування, бо основне у житті людей – служіння Богу. Однак слова їх не доходили до цієї людини, бо звик він вважати, що лише в грошах – весь сенс існування. Інший, що трапився їм на шляху, теж не хотів їх слухати. Коли учні Бааль Тфіла стали наполягати на нього, він сказав: - Я не маю часу для розмов. - Чому? - спитали вони. - Я зайнятий зборами в дорогу. Ми всі вирішили піти з цієї країни та оселитися в іншому місці. Адже головна мета в нашому житті – це гроші, ось ми й домовилися вирушити туди, де можна ще більше розбагатіти: золото та срібло добувають у тій країні із землі. Тому ми й переселяємося в ті краї. Дізналися учні Бааль Тфіла про те, що вирішив цей народ прирівняти своїх багатіїв до окремих зірок та сузір'їв; постановив він, що кожен, хто має певну суму грошей, стане вважатися таким-то сузір'ям або такою-то зіркою, бо від впливу небесних тіл утворюється в землі золото, і кожного товстосума прирівняли вони до тієї самої зірки, під впливом якої виникло накопичене ним багатство . Над багачами-зірками і багачами-сузір'ями височіли багатії-ангели, бо так ухвалив народ. Зрештою люди вирішили, що їм слід мати і своїх богів; володарі величезних скарбів, цінність яких була точно визначена, ставали вони богами, бо вважав народ, що той, кому Бог дав таке велике багатство, сам є богом. Після цього вирішили люди тієї країни, що жити серед інших народів і дихати з ними одним повітрям їм більше не личить, бо решта світу сповнена скверни. Стали шукати вони гори, які б височіли над усім світом і були б гідним для них притулком. Відправили вони своїх посланців на пошуки таких високих гір, і ті знайшли потрібне місце. Весь народ залишив свою країну і переселився туди, причому мешканці кожного з покинутих міст вирішили триматися разом і в новому краю, і кожна громада вибрала собі для забудови свою гору. Звели вони навколо гір неприступні укріплення, викопали глибокі рови, щоб повністю захистити себе від світу. На кожну з гір вела лише одна непримітна стежка, яку нізащо не змогла б виявити стороння людина. Біля підніжжя гір було виставлено варту, щоб ніхто не зміг наблизитися до гірської країни. Осіли вони на новому місці, продовжуючи вести колишній спосіб життя, і великі багатії були їхніми богами. Але саме тому, що за допомогою грошей легко було стати богом, боялися люди стати жертвами вбивць і розбійників, бо велика була спокуса розбагатіти за допомогою пограбування та кровопролиття. Кожен із них остерігався злодія та вбивці; а щоб стати ще багатшими, домовилися всі вони молитися своїм богам і приносити їм жертвопринесення, у тому числі й людські. Багато хто з них добровільно віддавав себе в жертву, сподіваючись злитися зі своїм божеством і розчинитися в ньому, а потім народитися знов багатієм-богом. Молитви, жертвопринесення та запалення пахощів на честь живих богів стали частиною способу життя цих людей. Незважаючи на все це, вбивства і розбій були в цій країні звичайною справою, бо знайшлося чимало таких, хто не бажав покладатися на богослужіння, щоб згодом розбагатіти, і сподівався досягти цього негайно – пограбуванням та кровопролиттям. Основою всього життя цього народу були гроші, на які можна було придбати все: і їжу, і одяг, і становище у суспільстві; ці люди вірили у гроші як у Бога. Кожен не тільки дбав про те, щоб кількість грошей у їхній країні не зменшувалася, але й робив усе для того, щоб залучити до неї додаткові капітали з усього світу. Торгували їх купці з іншими державами, роблячи свою країну ще багатшою. Благодійність у них суворо заборонялася: як можна віддавати іншому те, що отримано від Бога? Тому роздача милостині вважалася цим людям злочином. Призначили вони особливих чиновників, які мали стежити за тим, чи правильно вказує кожна людина суму свого багатства, бо для того, щоб залишатися зарахованими до зірок, сузір'їв, ангелів чи богів, люди повинні були постійно доводити, що грошей у них не поменшало. І бувало так, що той, хто раніше вважався за тварину, ставав людиною, бо розбагатів, а той, хто був людиною, опускався до рівня тварини, бо втрачав своє багатство. Те саме відбувалося на всіх інших рівнях суспільного становища людей – і бог, якщо він розорився, переставав бути богом. У кожному домі були зображення богів, і люди притискали їх до серця і цілували, бо лише грошима вірили і лише їм поклонялися. Повернулися додому учні Бааль Тфіля, побувавши в тій країні, яку незабаром покинув її народ, пішовши в гори, і розповіли своєму вчителеві про те, що бачили на власні очі, наскільки зіпсовані ці люди дурною пристрастю до грошей; про те, що збирається весь народ піти на нове місце – в країну, багату на золото; про те, що вводять вони у своєму середовищі титули людей-зірок та людей-сузір'їв. Вигукнув тут Бааль Тфіла: - Боюся я, що вони зайдуть у своїй помилці ще далі! Сказав йому тоді один із учнів, що ці люди вже обрали собі богів – багатіїв зі свого народу. - Це я й мав на увазі, - сказав Бааль Тфіла, - цього й побоювався! Сповнилося серце його жалем до того народу, і вирішив він, що піде туди сам: раптом нехай вдасться йому врятувати їхні заблукалі душі! Вирушив він у дорогу. Ішов він, ішов, доки не побачив вартових, що стояли біля підніжжя гір. Були ці вартові простолюдинами, яким дозволено дихати тим самим повітрям, яким дихають решта жителів світу. Ті ж, хто стояв на вищих щаблях цього суспільства, собі такого не дозволяли, бо боялися цим повітрям осквернитися. Тому вони і з чужинцями не могли розмовляти, щоб не заразитися від подиху чужих людей. Не дивно, що вартові, що охороняли підступи до міст, розташованих на вершинах гір, були простолюдинами. Але й у них були зображення своїх богів, і вони раз у раз притискали їх до серця і цілували, бо їхньою єдиною релігією теж були гроші. Підійшов Бааль Тфіля до одного зі вартових і завів з ним розмову про сенс людського життя, про те, що мета його – у служінні Богові, у виконанні законів Тори, у молитвах і добрих справах, а шукати її сенс у грошах – найбільша на світі дурість і безглуздя. Проте стражник не хотів його слухати. Обійшов Бааль Тфіла всіх охоронців, але ніхто не прислухався до його слів, бо за довгі роки люди ці твердо повірили в силу грошей. Пішов від них Бааль Тфіла і вирішив потрапити до міста, що знаходилося на вершині гори. Коли це йому вдалося і він увійшов усередину, здивовані мешканці спитали його: - Як ти опинився тут? Досі нікому не дано було проникнути сюди. Він відповів їм: - Чи варто тепер питати, якщо я вже тут? Став Бааль Тфіля розмовляти то з одним, то з іншим жителем міста про сенс життя, намагався навіяти їм, що гроші не можуть бути метою людського існування, але ніхто з тих, що укорінилися у своїй помилці, не хотів його слухати. Були ці люди неймовірно здивовані тим, що знайшлася людина, яка добралася до них і вела промови, спрямовані проти їхньої віри. Здогадалися вони, що людина ця Бааль Тфіля, бо чутки про нього, що ходили світом, дійшли і до них. Весь світ називав його "благочестивий Бааль Тфіля"; намагалися його впіймати, та не могли, бо в усіх місцях, де з'являвся Бааль Тфіяа, він виглядав по-різному: то вбирався багатим купцем, то вдягав на себе одяг бідняків; зненацька з'являвся він серед людей і зникав раптово. І покинув Бааль Тфіля цю гірську країну, коли зрозумів, що люди дізналися, хто він такий... Жив у той час один воїн-богатир, і зібрався навколо нього цілий загін. Вирушив він зі своїм військом у похід і почав завойовувати одну країну за іншою. Одного лише домагався від їхніх мешканців богатир: щоби визнали вони його своїм володарем. Якщо країна підкорялася йому, він щадив її народ, якщо ні – винищував усіх. Так він захоплював одну країну за іншою, не данини вимагаючи від них, а лише покірності, визнання його влади над ними. Наблизившись до кордонів країни на відстань у п'ятдесят миль, він посилав туди людей зі свого загону з вимогою до народу визнати його своїм володарем. І підкорялися йому одна держава за іншою. Повернулися додому, у країну багатіїв, купці, які торгували в інших місцях, і розповіли про цього богатиря. Перелякався народ, хоч і був готовий скоритися йому: дізналися вони, що богатир зневажає гроші і не надає їм жодного значення. Як же могли вони визнати його владу над собою! Невже піти проти своєї віри, стати відступниками?! Напав на них страх перед людиною, яка не вірить у силу грошей. Стали вони тут здійснювати свої язичницькі обряди, приносити в жертву своїм богам людей, які вважалися тваринами, щоб небезпека обійшла їх стороною. Тим часом богатир наближався до їхньої країни і, як завжди, вислав уперед гінців, щоб ті з'ясували, чи готова ця країна йому підкоритися. Затремтів від страху весь народ, не знаючи, як вчинити. Розповіли тоді купці таке. Тож купці дали їм пораду: Довелося їм відвідати одну країну, всі жителі якої були, на думку купців, богами і їздили верхи на конях, схожих на ангелів. До того багата була ця країна, що найбідніший з її жителів, за поняттями купців, був гідний вважатися богом; кожен кінь там був так щедро прикрашений золотом і коштовностями, що лише попони йому було б достатньо, щоб бути зарахованим до розряду ангелів у гірській країні. Роз'їжджають там боги в каретах, запряжених трьома парами янголів. – Тому, – сказали купці, – давайте пошлемо гінців у ту країну богів, і вони прийдуть нам на допомогу. Сподобалася ця порада мешканцям гірської країни; повірили вони, що держава, в якій всі – боги, не відмовить їм у допомозі. І принеси їм порятунок... Тим часом вирішив Бааль Тфіля знову повернутися до них: можливо, все-таки вдасться йому наставити їх на істинний шлях. Ішов він, ішов, доки не побачив стражників, що охороняють підступи до гір. Підійшов він до одного з них, з яким був знайомий, і завів з ним, за своїм звичаєм, розмову про сенс людського життя. Розповів йому вартовий про богатиря, який наводить на них страх. - Як ви збираєтеся вчинити? - спитав його Бааль Тфіла. – Вирішили ми просити допомоги у країни, всі мешканці якої – боги. Розсміявся тут Бааль Тфіла і сказав вартовому: - Які дурниці! Вони такі самі люди, як і ми з тобою. І ви всі, з вашими богами, лише люди. І немає інших богів у світі, крім єдиного Б-га, що створив все. І лише Йому слід служити і Йому самому молитися, і в цьому – основний сенс існування світу. Довго ще говорив Бааль Тфіла зі вартовим у тому ж дусі, але не прислухався той до його слів, бо здавна вкоренилися в ньому дурні помилки. Продовжував переконувати його Бааль Тфіла, і зрештою відповів йому вартовий: - Припустимо, що ти маєш рацію. Але що я можу зробити, адже я один! Пролунала його відповідь як перший крок до каяття; бесіди, які вів з ним Бааль Тфіля раніше, і розмова, що відбулася щойно, все-таки запали стражникові в серці і не залишили його байдужим; з відповіді його було видно, що слова Бааль Тфіля стали потроху сприйматися ним. Перейшов від нього Бааль Тфіля до іншого вартового і завів розмову на ту саму тему і з ним. Той теж спочатку не прислухався до його слів, але зрештою відповів так само: - Але що я можу зробити, адже я один! Так відповіли Бааль Тфіла після розмови з ним та всі інші вартові. Піднявся тоді Бааль Тфіла в місто і знову, за своїм звичаєм, почав заводити розмови з людьми: про те, що всі вони перебувають у великій омані; про те, що не гроші мають бути сенсом життя, а вивчення Тори, звернення до Всевишнього у молитвах та інші угодні Йому справи. Не доходили до них його слова, бо пристрасть до грошей міцно вкорінилася в них. Розповіли йому мешканці міста про богатиря, який їм загрожує, і про те, що хочуть вони попросити допомоги у країни, усі громадяни якої боги. Розсміявся Бааль Тфіля і сказав їм: - Які дурниці! Вони такі ж люди, як ви, і нічим не зможуть вам допомогти. Ніякі вони не боги. Існує лише один Бог, благословенне Ім'я Його. А богатир цей, - додав він у роздумі, - чи не той це воїн-богатир, який... Ніхто не зрозумів, що мав на увазі Бааль Тфіля. Так переходив він від одного городянина до іншого і з кожним заводив ту саму розмову. А коли заходила мова про богатиря, щоразу повторював: - Чи не той воїн-богатир, який... - І ніхто не міг зрозуміти, що хотів сказати Бааль Тфіля. Тим часом чутка про чужинця, який веде незвичайні промови і глузує з їхньої віри, переполошив усе населення міста. А оскільки казала ця людина про те, що існує лише один-єдиний Бог, та ще, крім того, вельми загадково висловлювався про богатиря, що наводив на них страх, здогадалися люди, що людина ця – Бааль Тфіля, який вже був їм знайомий. Було видано наказ розшукати його і схопити. Відомо було, що Бааль Тфіла з'являється на людях щоразу в іншому вигляді, і завдяки тому, що про це знали, його вдалося виявити та затримати. Привели його до старійшин, і ті почали розмовляти з ним. Але і їм відповідав Бааль Тфіля так само, як і простим городянам: - Усі ви помиляєтеся і робите велику дурість. Не гроші повинні бути сенсом життя, а служіння єдиному Богові, благословенне Ім'я Його, Творцю нашому. Гроші ж – це справжня дурниця! А в тій країні, куди ви збираєтеся послати гінців по допомогу, живуть ніякі не боги, а такі самі люди, як і ви, і вони нічим не зможуть вам допомогти. Вирішили старійшини, що ця людина божевільна, бо тільки ненормальна може заперечувати такі очевидні істини, в які ці люди вірили здавна. Запитали вони його: - Що означають твої слова про того богатиря, який хоче, щоб ми визнали його владу над собою: "Чи не той воїн-богатир, який..."? Відповів він їм: - Жив я одного разу при дворі одного царя, і був серед царського оточення воїн-богатир. Якось він зник. Цілком може виявитися, що ваш богатир – той самий воїн, якого я колись знав. А щодо тієї країни, всі жителі якої, на вашу думку, боги, то, скажу я вам, це дурість, і допомогти вам вони нічим не зможуть. Більше того: якщо ви покладатиметеся на них, це приведе вас до загибелі. - Звідки тобі відомо? - спитали вони його. Відповів їм Бааль Тфіля так: - У короля, при дворі якого я жив, був чудовий предмет у формі п'ятипалої руки, і на долоні її були такі самі лінії, які є на долонях людей. І служила ця рука картою всіх світів, і було відбито на ній все, що існує у всесвіті з часів створення неба та землі і до кінця століть, і навіть те, що буде після цього, - все можна було дізнатися по цій руці, по переплетенню ліній у ній. Детальна будова всіх світів, становище кожного з них щодо до інших – усе це було зображено на руці, немов на карті, де вказані та названі всі країни, міста, річки, мости, ліси та багато іншого. І подібно до того, як на карті вказані назви всіх цих місць, і лінії тієї руки, перетинаючись, утворювали літери, з яких складалися назви всього, що було зображено на ній: усіх країн, міст, річок, мостів, гір та всього іншого, що існує і в цьому світі, і в інших світах. Можна було прочитати по цій руці ім'я та долю кожного з людей, що мандрують світом, і дізнатися про всі шляхи, що пов'язують одну країну з іншою та одне населене місце з іншим. Тому я знайшов дорогу, що веде до вашого міста, куди жодній людині не дістатися. І в яке б населене місце на землі ви не попросили б мене піти, я завдяки цій руці, будь-куди знайду дорогу. Крім того, були відзначені на ній усі шляхи з одного світу в інший, наприклад, шлях, яким можна піднятися з землі на небо. Був там зображений і шлях, яким піднявся в небеса Ілія, і інший, яким зійшов Моше-рабейну, і третій шлях у небо – шлях Ханоха; всі шляхи з нижчих світів у вищі були відзначені на цій руці переплетення її ліній. Крім цього, можна було прочитати по ній долю всього на землі – з початку створення світу і до сьогоднішнього дня, а також дізнатися про те, що станеться у майбутньому. Можна, наприклад, побачити на ній Содом, таким, яким він був до свого знищення, і під час руйнування, і те, що від нього врешті-решт залишиться; минуле, сьогодення та майбутнє показувала ця рука. Бачив я на ній і ту країну, всіх мешканців якої ви вважаєте богами і хочете звернутися до них за допомогою. Знайте ж: там я побачив написано, що якщо вони пошлють вам підмогу, то пропадете і ви, і вони. Вражені були всі почутим від Бааль Тфіла, бо відчували, що всі слова його правдиві. Знали вони, що таке карта, і розуміли, що він не вигадує: адже, справді, було очевидним, що дві лінії на руці, перетинаючи, утворюють букву. З величезним подивом вислухали вони його розповідь і повірили, що це не вигадка. Запитали вони його: - А де живе король? Може, він покаже нам дорогу туди, де ми зможемо ще більше розбагатіти? - Ви все ще продовжуєте мріяти про гроші? - обурено вигукнув Бааль Тфіля. - Більше ніколи про них не згадуйте! - І все ж таки скажи нам, де знаходиться цей цар. - Я й сам не знаю, де він зараз. І розповів їм Бааль Тфіла таку історію: - У цього царя і його дружини, цариці, була єдина дочка. Коли настав час видавати її заміж, зібрав цар своїх наближених на раду, щоб вирішити, хто гідний стати її чоловіком. І оскільки цар любив мене, то я був серед його радників. "Її слід віддати за нашого воїна-богатиря, - сказав я. - У нього перед державою багато заслуг, чимало країн він завоював для нас, і слід було б віддати йому царівну за дружину". Порада моя всім припала до душі і була схвалена. Усі були раді, що знайшли нареченого для царської дочки. Зіграли молоді весілля, і народилася у них дитина – хлопчик, наділений воістину нелюдською красою: Його волосся було зроблене із золота, але воно мало всі кольори. волосся його переливалося всіма відтінками золота, личко його було ясним, як сонечко, а очі світилися подібно до зірок. І була ця дитина надзвичайно розумна; одразу, як тільки він з'явився на світ, усім стало ясно, що це великий мудрець: якщо, наприклад, при ньому розмовляли, немовля сміялося саме тоді, коли вимовлялися смішні речі, та й багато в чому виявлявся його великий розум. Від дорослого його відрізняло тільки те, що він не вмів ходити і розмовляти, але велика мудрість була очевидною. І був у царя придворний поет, який складав прекрасні оди на честь царя і мав талант до написання віршів. Він був наділений видатними здібностями, але цар вказав йому шлях до досконалості, і поет, пройшовши цим шляхом, досяг найвищих вершин майстерності. Серед придворних царя був мудрець. Він був наділений великою мудрістю, однак цар вказав йому дорогу до досконалості, і завдяки цареві той досяг справді надзвичайних успіхів. Так само було і з воїном: незважаючи на те, що він був богатирем і сміливцем, цар вказав йому шлях до досягнення досконалості, і той став великим героєм і видатним воїном. А той шлях, яким направив його цар, привів богатиря до меча, що висів у повітрі. Меч цей мав три чудові властивості. Варто лише махнути ним, як усі ворожі воєначальники рятувалися втечею, прирікаючи свою армію на поразку, бо якщо нема кому вести людей у бій, вони напевно будуть переможені. Але якщо, незважаючи ні на що, ті, що залишилися на полі бою, не складуть зброю – ще дві властивості меча допоможуть здобути над ними остаточну перемогу. Лезо його гостро заточене з двох сторін; якщо змахнути їм, звернувши до ворогів однією стороною, - поляжуть мертвими всі вороги, якщо змахнути, звернувши другою стороною, - нападе на тих щось на кшталт прокази: почнуть худнути на очах, і тіло їх почне розкладатися, як буває при цій відомій хворобі, боронь нас від неї Господь. І для всього цього достатньо лише помаху мечем. Вказав цар і мені шлях, йдучи яким, досяг я успіху у своїй справі – в молитві. А ще цар мав вірного, задушевного друга. Вони так любили один одного, що не могли й години стерпіти у розлуці. Однак у житті часто трапляється, що людям доводиться розлучатися. Тому в кожного з них був портрет, на якому обидва вони були зображені разом, і цей портрет втішав їх, коли доводилося розлучатися. Були вони намальовані тими, хто сидів в обіймах і з ніжністю дивилися один на одного, і мали ці портрети такою властивістю, що кожен, хто дивився на них, відчував, що і його серце переповнене любов'ю. І цей вірний друг царя отримав здатність до великої любові, діставшись місця, дорогу до якого вказав йому цар. І ось одного разу настав час кожному з близького оточення царя знову попрямувати вказаним ним шляхом, щоб оновити свою силу, отриману там. Якось, коли ми всі були в дорозі, на землю обрушився страшний ураган, який змінив образ світу: перетворив він океан на сушу, а сушу – на океан; міста закинув у пустелю, а місця, де вони були, спустошив – все перемішала у світі ця буря. Залетів вихор і до царського палацу, але нічого в ньому не зруйнував, тільки підхопив і забрав із собою сина царівни. Побачивши це, кинулася мати навздогін за дитиною, за нею – цариця і сам цар, і досі ніхто не знає, куди вони поділися. А нас усіх у той час не було в палаці, бо йшли ми свою силу оновлювати; а коли повернулися – нікого не знайшли, і чудесна рука пропала теж. З того часу ми розбрелися по світу, і ніхто з нас не може більше оновити свою силу в світі, що змінився, бо до тих місць ведуть тепер інші дороги, яких ми не знаємо. Але сила, яка залишилася у кожного з нас, все-таки дуже велика. І якщо богатир, якого ви побоюєтеся, це той самий царський витязь – він, безперечно, великий воїн. Зачудовано слухали ці люди розповідь Бааль Тфіла, а коли той замовк, вирішили не відпускати його від себе: адже могло виявитися, що богатир, який їм погрожував, був саме тією людиною, про яку розповідав Бааль Тфіла. Все ближче і ближче підходило військо богатиря до цієї країни, і не раз посилав він своїх гінців до її мешканців. Коли він зупинився біля стін міста, знову відправив до них посланців з вимогою визнати його владу над собою. Перелякалися обложені і попросили Бааль Тфіла дати їм пораду. Сказав їм той: - Спочатку я повинен переконатися, чи це справді той царський богатир, якого я знав колись. Спустився він з гори і дістався передових постів війська, що оточило місто. Підійшовши до вартового, він спитав його: - Хто ви такі і як потрапили під знамена вашого полководця? Відповів йому воїн: - У наших книгах говориться, що діло була так: піднявся якось страшний ураган і змінив вигляд світу: перетворивши океан на сушу, а сушу – на океан; міста закинув у пустелю, а місця, де вони знаходилися, спустошив – усе перемішав у світі цей ураган. І коли він припинився, порадилися люди і домовились поставити над собою царя. Стали вони шукати гідного, і вирішили, що царем над ними може бути лише той, хто знає, в чому полягає мета і сенс життя, бо це знання - найголовніше у світі, і тільки людина, близька до досягнення цієї мети, гідна бути їхнім царем. Стали вони з'ясовувати, у чому полягає мета та сенс життя; думки розділилися. Одні сказали, що це – шана, приклади тому ми бачимо навколо себе. Це головне в житті людей, і людина, яку образили словом чи обійшли почестями, вважає собі смертельно скривдженою та здатною на кровопролиття. Навіть небіжчикам прийнято віддавати данину поваги – ховати їх з пошаною і так далі, хоча після смерті людині не потрібні ні гроші, ні будь-що інше. "Все, що ми робимо, - це для того, щоби вшанувати твою пам'ять", - кажуть люди над його могилою, намагаючись, незважаючи ні на що, виказати померлому свою повагу. כאן צריך להוסיף ההערה החשובה שהמספר לא רצה לכתוב את כל הטענות שהיה לבעלי הכתות, כדי שחס ושלום לא יבוא מישו מהקוראים להתבלבל מטענות שקריות אלו. Чимало доказів було наведено на захист цієї точки зору, прихильники якої стверджували, що головна мета життя – пошана і слід взяти в царі честолюбця, який користується повагою, і прагне ще більшої пошани, і досягає її, бо така природа речей. Пішли вони шукати такого чоловіка і побачили якось людей, які несли на руках старого злиденного цигана, за яким йшов натовп у півтисячі його одноплемінників. Був цей жебрак сліпий, глухий і горбатий, а всі люди навколо виявилися його родичами, бо мав багато і сестер, і братів, і дітей, у яких були свої сім’ї. Цей старий постійно вимагав поваги до себе, сердився на своїх рідних і змушував усіх по черзі носити себе. Вирішили тоді ті, хто вирушив шукати для себе царя, що цей старий жебрак – той, хто їм потрібний, бо він користується повагою і прагне ще більшої пошани. Поставили вони його над собою царем і вирушили шукати відповідну країну, в якій могли б оселитися, бо є на світі країна, яка сприяє прояву честолюбства в людях, так само, як існують країни, які сприяють проявам інших людських якостей. Знайшли вони таке місце і осіли там... Інші ж заявили, що мета життя зовсім не в пошані: головний сенс її – у смерті. Бо очевидно, що все, що існує у світі, приходить до загибелі. І люди, і рослини, і взагалі все, що наповнює світ, зрештою перетворюється на пил. І оскільки мета існування всього живого – загибель, вбивця, що знищує людей, сприяє її досягненню. Так міркували вони і вирішили, що сенс життя – у кровопролитті. Стали вони шукати людину, яка була б убивцею і злодієм, і заздрісником, готовим на все, - тільки він, хто краще за інших осягнув, в чому полягає сенс життя, здатний був, на їхню думку, стати над ними царем. Пішли вони на пошуки і раптом почули чийсь крик. "Хто це так кричить?" - спитали вони і почули відповідь: "Якийсь чоловік зарізав своїх батьків". "Чи знайдеться інший такий жорстокосердий вбивця, - вигукнули вони, - такий лиходій, який здатний убити власних батька і матір! Цей чоловік досяг кінцевої мети!" Так він їм припав до душі, що поставили вони його над собою царем і почали шукати країну, що підходить їм і що сприяє кровопролиттю. Знайшли вони ущелину в горах, що підходить для вбивць, і оселилися там разом зі своїм володарем... Треті сказали, що лише той гідний царювати, у кого комори ломляться від харчів, хто харчується не тими продуктами, які їдять усі, а найвишуканішою їжею, наприклад, особливим молоком, яке не дозволяє загрубіти розуму. Однак їм не вдалося відразу ж розшукати людину, яка харчується не так, як усі; а поки суть та діло, знайшли вони багатія, у якого комори були повні припасів і їжа якого була досить вишуканою, і поставили його над собою царем, попередивши, що щойно знайдеться більш відповідна людина, корона буде передана їй. Знайшли вони собі країну, яка їм підходить, і поселилися в ній... Четверті заявили, що лише красуня гідна царювати. Бо головна мета існування світу – це заселення його людьми, адже лише для цього він був створений. А оскільки краса пробуджує пристрасть, а пристрасть сприяє дітонародженню, вирішили вони, що тільки красуня має панувати над ними і привести їх до досягнення кінцевої мети. Знайшли вони таку красуню та поставили її над собою царицею. Розшукали вони країну, що їм підходить, і оселилися там... П'яті стверджували, що сенс життя – у красномовстві. Бо людина відрізняється від тварини саме мовою, у цьому головна відмінність між ними. Почали вони шукати людину, яка б знала безліч мов і говорила б не замовкаючи, ближче інших підійшовши до досягнення мети. Вирушили вони на пошуки і знайшли божевільного; той сидів і розмовляв сам із собою. Запитали його, скільки мов він знає, і хто він, і відповів, що він француз, що знає безліч мов. Вирішили вони тоді, що мети життя ними досягнуто, - адже він такий балакун, що розмовляє навіть сам із собою; сподобався їм цей француз, і вони поставили його над собою царем. Знайшли вони країну, що їм підходить і оселилися там. І цей цар, безсумнівно, поведе їх по життю правильним шляхом... Шості заявили, що головна мета у житті – це веселощі. Народжується дитина – люди веселяться; веселяться на весіллях; перемогли ворога – теж веселощі! Були впевнені вони, що в цьому – весь сенс життя. Стали вони шукати людину, яка постійно перебувала б у радісному настрої і була б близькою, таким чином, до досягнення головної мети, - лише вона, на їхню думку, могла стати для них гідним царем. Пішли вони на пошуки і зустріли п'яницю. Той йшов у розірваній сорочці, тримаючи в руках сулію самогону, і приятелі оточували його. Дуже веселим був він, бо був п'яний. Побачили вони щасливого і безтурботного чоловіка, і так він сподобався їм, що поставили вони його над собою царем – адже він, на їхню думку, досяг мети в житті. І він поведе їх, без сумніву, праведним шляхом. Знайшли вони країну, що їм підходить, в якій багато виноградників, і жодна крапля соку, що перебродив, не пропаде даремно, жодне гроно винограду, - нап'ється міцного коньяку людина і завжди буде веселою, не знаючи навіть, у чому причина її радості, бо ніяких інших причин веселитися в неї не було. Вирушили вони до цієї країни і оселилися там... Сьомі сказали, що головне у житті - це мудрість. Розшукали вони великого мудреця і коронували його, пішли разом з ним і оселилися в країні, що благотворно впливає на розумові здібності... Восьмі проголосили, що головний сенс життя - наповнювати шлунок їжею та питтям і завдяки цьому розвивати мускулатуру. Стали шукати вони силача богатирської статури, який поглинав би їжу у великих кількостях, щоб наростити більше м'язів - адже чим більше місця займає він у світі, тим ближче до досягнення мети, яка видавалася цим людям найважливішою, - до того, щоб стати найсильнішим з богатирів. Лише така людина годилася їм у царі. Шукали-шукали вони і знайшли височенного угорця. Дуже він їм припав до душі, оскільки був богатирської статури, а , отже, був найближчим до досягнення мети. Поставили вони його над собою царем, підшукали країну, що їм підходить, і оселилися в ній... Дев'яті ж заявили, що все перераховане не має жодного відношення до сенсу життя. Сенс життя, сказали вони, в іншому: постійно молитися Всевишньому, благословенний Він, бути скромним і позбавленим гордині. Знайшли вони людину, яка досконало знає молитви та їх порядок, і поставили її царем над собою. פה לכניס הערה שניה של המספר: שהמעיין בסיפור מבין לבד שכל בכתות האלו טעו מאד, חוץ מהכת האחרונה של הבעל תפילה שכוונו אל האמת – אשריהם! Почув Бааль Тфіла цю історію у вартового і дізнався від нього, що військо, що обложило місто, прийшло з країни, де оселилися ті, хто поставив над собою царем здоровенного угорця. Коли вийшли звідти з обозом, де були запаси їжі та пиття і всього необхідного, затрепетав увесь світ перед воїнами-богатирями. Люди, що траплялися їм на шляху, сходили на узбіччя. Але одного разу, коли військо було на марші, зустрівся їм могутній богатир, який не поступився їм дорогою: пройшов він крізь колону, розкидавши людей у різні боки, і ті злякалися його. А коли він дістався до обозу, то поглинув усі припаси їжі, взяті богатирями з дому. Вражені вони були тим, що знайшовся воїн, який безстрашно пробився крізь їхнє військо і з'їв усе, що в них було. Впали вони перед ним ниць і закричали: "Хай живе цар!" - бо побачили вони, що в нього, безперечно, більше прав на царство, ніж у того, кого вони колись поставили над собою, і могутній богатир цей ближче стоїть до досягнення мети, якої вони прагнули. Не сумнівалися вони, що колишній цар добровільно поступиться йому своєю короною, коли побачить такого богатиря. Так воно й вийшло: він став царювати над ними. - І зараз він веде нас завойовувати світ, - сказав вартовий. — Тільки каже він нам, що має на увазі щось особливе, а зовсім не встановлення своєї влади над світом. Запитав його Бааль Тфіла: - У чому, скажи мені, сила вашого нового царя-героя? Відповів вартовий: - Коли одного разу якась держава відмовилася підкоритися йому, дістав він свій меч, який має три чудесні властивості... - і розповів про цей меч таке, що відразу зрозумів Бааль Тфіла: богатир цей, без сумніву, той самий воїн, з яким вони були разом у царській свиті. - Чи можу я зустрітися з вашим царем? - спитав вартового Бааль Тфіла. - Спочатку треба доповісти йому, - відповів той. Коли передали цареві прохання Бааль Тфіла, наказав він впустити гостя. Упізнали обидва один одного з першого погляду і страшенно зраділи, що пощастило їм зустрітися. Проте, незважаючи на радість зустрічі, вони плакали, згадуючи свого царя та його наближених. - Як ти опинився тут? - спитав Бааль Тфіла воїна. — Пам’ятаєш, коли обрушився на землю страшний ураган і розкидав усіх світом, повернувся я до палацу з тих місць, де оновлював свою силу, і не знайшов нікого. Пішов я тоді куди очі дивляться і під час своїх мандрів помічав у різних місцях сліди перебування і царя, і цариці, і всіх з його оточення. Проте я не міг їх знайти, бо не мав можливості навіть розпочати пошуки. Сліди кожного з них я помічав, тільки твоїх не зустрічав. Сказав йому Бааль Тфіла: – І я бачив сліди кожного з них, і твої – теж. Потрапив я одного разу в одне місце і побачив там корону нашого царя; зрозумів я, що й сам він десь неподалік. Але не міг я його знайти, бо не мав змоги розпочати пошуки. Пішов далі і опинився на березі моря, у якому замість води була кров. Стало ясно мені, що з’явилося воно з кривавих сліз цариці, пролитих через все, що сталося. Не сумнівався я, що й вона десь тут, поблизу, але не міг знайти її, бо не здатен був шукати. Потім я опинився біля озера з молока. Безсумнівно було для мене, що наповнене воно молоком царської дочки, у якої зникла дитина. Розпирало її груди це молоко і струменіло на землю, і так утворилося озеро. Відчував я, що царівна десь неподалік, але не міг я її знайти, бо не було у мене можливості зайнятися пошуками. Продовжив я свій шлях і побачив золоте пасмо дитячого волосся, що лежало на землі. Не підняв я їх, але було ясно мені, що дитина десь поряд; не міг я знайти її, бо не міг шукати. Я пішов далі і вийшов до ущелини, наповненої вином. Не сумнівався я, що з’явилось таке від утішних слів, адресованих поетом цареві та цариці, і від заспокійливих промов, з якими він звертався до їхньої дочки. Від цього і утворилося винне море. Але й поета я не міг знайти і знову рушив у дорогу. Потім побачив я кам'яну брилу, на якій була висічена рука з лініями на ній, подібна до тієї, що була у царя. Зрозумів я, що це зробив для себе мудрець, який, напевно, десь тут, поблизу, але знайти його я не міг. Вирушив я далі й підійшов до гори, що вся була обставлена золотими столами і шафами та іншими скарбами царського палацу. Впевнений був я, що неподалік від цього місця знаходиться скарбник царя, але і його знайти було неможливо. - Я теж побував у всіх тих місцях, - сказав воїн. - Я взяв сім золотих волосин дитини, і в кожного з них був свій відтінок. Я дуже дорожу ними. Жив я там, харчуючись чим попало - ягодами та всякими земними плодами, доки не скінчилася і ця їжа. Пішов я куди очі дивляться і тільки потім спохватився, що забув там свій лук. - Я бачив цей лук, - вставив Бааль Тфіла. - Я, безперечно, знав, що він твій, але не міг знайти тебе. - Коли пішов звідти, - продовжив воїн, - йшов я доти, доки не натрапив на військо, що складалося з одних богатирів. Я пройшов через їхні лави, сподіваючись розшукати якусь їжу, бо був дуже голодний. Як тільки я опинився серед них, поставили вони мене царем над собою. Зараз я йду завойовувати світ, щоб знайти зрештою царя та всіх, хто зник разом з ним. Звернувся Бааль Тфіла до воїна за порадою: - Як вчинити з жителями цієї країни? Пристрасть до грошей оволоділа ними настільки, що докотилися вони до неймовірної дурості: стали вважати богами тих з їхнього середовища, у кого багато грошей; і чимало в ії житті інших дурниць. Відповів йому воїн: - Чув я від нашого царя, що від усіх пристрастей, які панують над людьми, можна вилікувати їх, і лише тому, хто одержимий пристрастю до грошей, нічим допомогти не можна. Отже, тобі переробити їх не вдасться: цих людей неможливо врятувати. Однак цар сказав мені, що все ж таки є спосіб: треба спрямувати таких людей дорогою, яка веде до місця, де знаходився меч і де я оновлював свою силу. Тільки на цьому шляху зможуть вони позбутися своєї згубної пристрасті. Пробули вони разом якийсь час, і попросив Бааль Тфіла воїна дати жителям цієї країни, які послали його для переговорів, відстрочку, і ще висловив прохання поки не нападати на них. Погодився той і домовився з Бааль Тфіля про умовні знаки, за допомогою яких вони сповіщатимуть про себе один одному. Розпрощалися вони і продовжив Бааль Тфіла свої мандрівки. На шляху зустрілася йому група людей, що йшли дорогою і зверталися до Бога, благословенний Він; у руках кожного з них був молитовник. З побоюванням дивилися вони на нього, а він – на них; зупинився він, щоб помолитися, і вони зробили те саме. Завершивши молитву, Бааль Тфіла звернувся до них: - Хто ви такі? Відповіли вони: - Почалася одного разу на землі страшна буря і змінила образ світу. Коли вона припинилася, розділилися люди на різні групи і кожна з них поставила перед собою свою мету. Ми ж вирішили тоді, що сенс життя в тому, щоб постійно молитися Всевишньому, благословенне Його Ім'я. Шукали ми людину, яка знала б досконало молитви і порядок їх, і, знайшовши такого, поставили царем над собою. Коли ці слова почув БААЛЬ Тфіля, зрадів він, бо бачив сенс життя в тому самому. Розговорилися вони, і розповів їм Бааль Тфіла про те, як сам молиться, і дістав книги, які були в нього, і поділився з ними своїми думками про те, як саме слід звертатися до Всевишнього. Коли змовк Бааль Тфіла, весь світ з'явився перед цими людьми в новому світлі і зрозуміли вони, наскільки мудра людина, яку вони зустріли. Тут же відмовився їхній цар від своєї корони на користь Бааль Тфіла, і став той на їхнє прохання царювати над ними. Він навчав їх, і на багато чого відкрив їм очі, і показав, як правильно молитися Богові, і зробив їх великими і досконалими праведниками. Вони й раніше жили праведним життям, постійно молячись Всевишньому, але тільки після того, як зустріли Бааль Тфіла, досягли вершин святості. Послав тоді Бааль Тфіла воїну звістку, в якому повідомив його про те, що йому пощастило знайти однодумців і ті зробили його своїм царем. Тим часом жителі країни, де гроші вважалися найважливішим у житті, як і раніше, служили своїм богам-багачам і приносили їм жертви; а відстрочка, яку дав їм воїн, добігала кінця. Чим страшніше було їм, тим старанніше виконували вони свої обряди: закурювали пахощі своїм богам і молилися їм. Небагатих людей, які вважалися у них тваринами, вони хапали і вели на заклання. Тут згадали вони про пораду, яку дали їм колись купці, і вирішили послати по допомогу до країни богів, які, звичайно, не відмовлять їм у підтримці. Так і вчинили. Вирушили гінці в дорогу, але по дорозі заблукали Раптом побачили вони людину, яка йшла, спираючись на палицю, і палиця ця, оздоблена безцінними діамантами, коштувала більше, ніж багатства всіх їхніх богів разом узятих, більше того – якщо додати до цього все золото країни богів, куди гінці прямували, навіть тоді палиця перевершувала все це своєю цінністю. А на голові цієї людини був головний убір, прикрашений коштовним камінням, вартість якого теж була незліченною. Побачивши цю людину, впали гінці перед нею на коліна і стали відбивати їй поклони: адже відповідно до їхніх дурних вірувань він, маючи подібне багатство, мав бути верховним божеством. А був цей мандрівник, якого вони зустріли, скарбником зниклого царя. Сказав він гінцям: - Чому ви так здивувалися? Ходімо зі мною, я покажу вам, що таке справжнє багатство. Привів він їх до гори, де лежали всі царські скарби; як побачили їхні гінці, знову впали навколішки і почали бити поклони, бо володар всього цього був, безперечно, повелителем усіх богів. І за своїм звичаєм вони повинні були без сумнівів принести себе в жертву йому, але не наважилися так вчинити, бо ті, хто послав їх, наказали не робити цього, побоюючись, що нікого з гінців не залишиться живим. Адже могло статися, що хтось із них, відійшовши, скажімо, по потребі убік, знайшов би скарб, і решта принесла б у жертву розбагатілому одного зі своїх товаришів - і загинули б вони так один за одним. Можливо, хтось із них піде в туалет і знайде там скарб, для якого це так само важливо, як Бог, і тоді вони почнуть жертвувати собою заради цього скарбу. Тому й попередили їх, щоб не робили вони на шляху жодних жертвоприношень. Порадилися між собою гінці і вирішили, що йти в країну богів вже немає сенсу: цей верховний бог, багатство якого незліченне, скоріше виручить їх. Попросили вони його вирушити з ними до їхньої країни, і він погодився. Весь народ тріумфував, коли повернулися вони, привівши з собою могутнього бога, незрівнянного багатія, який напевно врятує їх. Царський же скарбник почав установлювати порядок у країні з того, що зажадав скасувати всі жертвоприношення: він, як і інші його соратники, був великим праведником, і йому були огидні дурні звичаї цього народу. Розумів він, що переконати людей зійти з хибного шляху йому навряд чи вдасться, але все-таки насамперед вирішив заборонити найбільш варсварський їхній звичай. Попросили його жителі країни захистити їх від воїна, перед яким вони тремтіли в страху. - Чи не той це богатир, якого я колись знав? - подумав уголос царський скарбник. Спустився він з гори і попрямував у бік війська, що тримало у облозі місто. Діставшись передових постів, він звернувся до вартових: - Чи можу я побачити вашого царя? - Можете, тільки треба йому доповісти, - відповіли ті. Передали цареві, що якась людина просить його прийняти, і наказав той впустити гостя. Упізнали обидва один одного та зраділи зустрічі; але не тільки сміялися вони – і плакали теж, бо їхнього короля та інших його наближених не було з ними. Потім воїн сказав скарбнику: - Наш святий Бааль Тфіла також був тут, ми зустрічалися з ним. Тепер він став королем. Розповів йому скарбник, що в поневіряннях своїх знаходив то тут, то там сліди перебування короля та його придворних. - Тільки твоїх слідів і слідів Бааль Тфіла не зустрічав я, - сказав він воїну. Завели вони розмову про країну, народ якої зовсім збожеволів через пристрасть до грошей, і воїн сказав скарбнику те саме, що говорив раніше, звертаючись до Бааль Тфіла: – Єдиний спосіб допомогти таким людям – спрямувати їх дорогою, що веде до місця, де я оновлював свою силу. Вели вони бесіду ще якийсь час, і вмовив скарбник воїна продовжити цим людям відстрочку. Погодився той, і домовилися вони про умовні знаки, за допомогою яких сповіщатимуть про себе одне одному. Попрощалися вони, і повернувся скарбник до тієї країни. Ще до своєї зустрічі з воїном викривав він її мешканців у гріхах, у яких загрузли вони через свою пристрасть до грошей, проте не вдавалося йому вивести їх на правильну дорогу: надто глибоко вкорінилася в них ця пристрасть. І все-таки умовляння і Бааль Тфіла, і скарбника, які довго розмовляли з ними, не пропали даремно – порушили їхній душевний спокій. Почали вони говорити: - Добре, ми не проти – позбав нас від нашої вади. Незважаючи на те, що їхній спосіб життя залишався незмінним і вони не кидали своїх звичок, від них уже можна було почути: - Якщо ми справді помиляємося, допоможи нам, будь ласка, взятися за розум! Сказав їм скарбник, повернувшись від воїна: - Я пораджу вам, як перемогти цього богатиря. Мені відомий секрет його сили, я знаю, звідки він її бере, - і розповів він їм історію про чудесний меч. – Я піду з вами туди; це місце додасть сил і нам теж, і так ми зможемо встояти проти ворога. Насправді ж скарбник мав іншу мету: провести цих людей шляхом, який позбавить їх від сріблолюбства. Прийняли вони його пораду і вирішили послати з ним тих, кого вважали своїми богами. Принарядилися ці багатії, начепили на себе золоті та срібні прикраси і вийшли в дорогу разом із скарбником. Повідомив той воїна про те, що йдуть вони шукати місце, де був меч, і додав, що сподівається розшукати дорогою короля та його свиту. Дізнавшись про це, вигукнув воїн: – І я піду з ним! Переодягнувся він, щоб супутники скарбника його не впізнали, і приєднався до них. Вирішили воїн зі скарбником повідомити про свій намір і Бааль Тфіля. Отримавши від них цю звістку, вигукнув той: – І я піду з ними! Перед тим, як вирушити в дорогу, наказав Бааль Тфіла своїм людям молитися Богові за нього та його товаришів, щоб Творець послав їм удачу і удостоїлися вони знайти короля та його людей. Треба сказати, що сам Бааль Тфіл постійно молився про це і просив про те саме й інших; він навіть склав із цією метою особливі молитви. Тепер же він попросив своїх людей вдень і вночі звертатися до Всевишнього з благанням про те, щоб Він дав Бааль Тфіла та його супутникам можливість розшукати зниклих. Коли Бааль Тфіла приєднався до своїх товаришів, радості всіх трьох не було межі; і сміялися вони, і плакали... Ішли вони тепер утрьох, і боги-багачі з ними. Ішли вони й побачили перед собою незнайому країну. Запитали вони у вартових, які її охороняли: - Що це за країна і хто панує над вами? Відповіли їм стражники: - Здійнявся якось страшний ураган і змінив вигляд світу. І коли припинився він, розділилися люди на безліч груп, кожна з яких мала своє уявлення про те, в чому полягає мета і сенс життя. Наша група вирішила, що головне – це мудрість; оселилися ми тут і поставили царем над собою великого мудреця. Але зовсім недавно знайшли ми людину ще мудрішу, і наш владика передав їй свою корону. Отже, тепер у нас новий король, бо мудрість ми шануємо найбільше на світі. Порадилися Бааль Тфіла, воїн і скарбник і вирішили, що, зважаючи на все, повелитель цієї країни - їхній товариш, придворний мудрець. - Чи можемо ми побачитися з ним? - спитали вони. – Ми доповімо про вас, – відповіли вартові. Послали вони гінця до свого короля, і наказав володар привести гостей. Коли вони увійшли до нього, то одразу впізнали його, і мудрець упізнав своїх товаришів. Зраділи всі четверо зустрічі; але не тільки сміялися вони – і плакали теж, бо їхнього короля з рештою його свити не було з ними. - Чи не знаєш ти, де знаходиться чудова рука, що належала королю? - Запитали мудреця інші. - Вона в мене, - відповів той. - Але з того часу, як ураган розкидав нас світом, я прибрав її з очей подалі – адже один тільки в неї господар: король. Проте я переніс на камінь усі лінії, які на ній, щоб вдатися до його допомоги у разі потреби. На саму руку я ніколи не дивлюся. - Як ти опинився тут? - спитали вони його. - Коли стихла буря, пішов я куди очі дивляться. Бачив я то тут, то там сліди перебування всіх вас, тільки сліди скарбника мені не траплялися. Так поневірявся я, поки не зустрівся з жителями цієї країни, які поставили мене королем над собою. З тих пір і веду їх дорогою, яку вони для себе обрали, але рано чи пізно виведу їх на істинний шлях. Розповіли йому Бааль Тфіла, воїн і скарбник про країну людей, схиблених на грошах, і додали: - Навіть якщо нас розкидало по світу лише для того, щоб виправити жителів цієї країни і повернути їх до правди, це було б достатньою причиною, бо помиляються вони і дійшли останньої міри дурощів. Правду кажучи, помиляються всі люди, які розділилися на групи: і ті, хто прагне пошани, і ті, які вважають, що сенс життя – в кровопролитті, та інші; їм усім потрібно допомогти побачити правильну мету. Адже навіть ті, що поклоняються мудрості, насправді далекі від неї, і їх теж треба вивести на правильний шлях, Тому що їхня мудрість позбавлена ​​святості і використовується ними, щоб знущатися над Б-гом, і вони сповнені зовнішньої мудрості. Однак переконати цих людей, що все це – зовсім не мудрість, не так важко, як тих, які зробили гроші предметом поклоніння і так загрузли в цьому болоті, що неможливо витягти їх звідти. - Я також чув від короля, що єдиний спосіб допомогти таким людям – вивести їх до того місця, звідки воїн черпав свою силу. Я піду туди разом із вами. Вирушили вони в дорогу, тепер уже вчотирьох, і боги-багачі – з ними. Через деякий час дійшли вони до незнайомої країни і запитали у вартових, які її охороняли: - Що це за країна і хто панує над вами? І ті, як і жителі попередньої країни, розповіли відому історію. - Здійнявся колись страшний ураган, - відповіли ті, - і коли розділилися після цього люди на групи, ми вирішили, що сенс життя в красномовстві, і взяли собі в царі балакучу людину, яка знала безліч мов. Потім зустрівся нам великий поет, який досконало володів мистецтвом складання віршів; наш король передав йому свою корону, і тепер у нас новий повелитель – неперевершений майстер красномовства. Здогадалися тут четверо, що йдеться про їхнього товариша, придворного поета. - Чи можемо ми побачитися з вашим правителем? - спитали вони. – Ми доповімо про вас, – відповіли вартові. Послали вони до свого царя гінця, і наказав цар привести гостей. Увійшли вони до нього і одразу упізнали в ньому свого друга-поета, і він впізнав їх теж. Зраділи всі п'ятеро зустрічі; і сміялися вони, і плакали. Приєднався до них і поет, і пішли вони разом шукати інших: тепер вони сподівалися на удачу, бо бачили, що Бог допомагає їм знаходити друзів - одного за другим. Знали вони, що вся заслуга в тому належить святому Бааль Тфіля, який постійно молиться за це; лише завдяки його молитвам пощастило знайти один одного. Так йшли вони, шукаючи інших, доки не побачили перед собою незнайому країну. - Що це за країна та хто править нею? - спитали вони. - Ми з групи, яка бачить сенс життя у випивці та веселощах. І вони отримали одного п'яницю, щоб бути своїм королем. Поставили ми над собою царем людини, яка знала в цьому толк і завжди перебувала в радісному настрої. Потім ми знайдено незнайомця, що сидів у морі вина; він нам сподобався ще більше, і ми вирішили, що рівного йому не знайти. Тепер він – наш новий король. Тому що він, мабуть, дуже п'яний. Попросили гості проводити їх до нього; доповіли про них повелителю, той наказав ввести їх, і побачили вони, що це задушевний друг їхнього царя; а море вина, де його знайшли, було тим, що утворилося від втішних слів поета. (І люди цієї країни думали, що він був п’яний, бо бачили його сидячим у морі вина). Друг царя теж упізнав їх, зраділи всі вони зустрічі, і сміялися, і плакали. Пішов і він разом із ними. Як це було з рештою королівських людей.- Хто панує над вами? - Запитали вони вартових. - Красуня, - відповідали ті, - вона надає нашому життю сенсу, бо наша мета – плодитися і заселяти світ. Раніше нами правила дуже гарна королева, але потім ми зустріли дівчину справді надзвичайної особлива своєю красою краси і поставили її правити нами. Стало зрозуміло всім шістьом, що йдеться про дочку їхньої королеви, і сказали вони, що хотіли б побачитися з нею. Доповіли їй про гостей, і ввійшли вони, і побачили, що це вона і є. Розповіли їй про гостей, увійшли й побачили, що це вона. і щастя, яке там було, Неможливо описати. - Як ти потрапила сюди? - спитали вони її. - Коли обрушився на землю ураган, він вихопив з колиски моє дороге дитя і забрав з собою. У палаці почалася паніка, а я побігла слідом за дитиною, але втратила її з поля зору. Молоко моє струменіло, і так утворилося молочне море. Потім знайшли мене люди цієї країни і поставили королевою над собою. Велику радість принесла всім ця зустріч, але й сльози проливали вони: адже поки дитини не було з ними, і про батьків королівни – жодних звісток. Тепер у країни, якою правила королівська донька, з'явився ще й король: адже воїн був її чоловіком! Звернулася королівна до Бааль Тфіля з проханням пройти її країною і очистити її від гидоти. Справа в тому, що жителі бачили «красу жінки» як найголовніше в житті, що робило їх дуже «брудними» людьми... Попросила вона його прищепити своїм підданим моральність, щоб врятувати їх від зла, бо тваринна пристрасть, яка володіла цими людьми, привела їх до віри в те, що в цьому головна мета життя. Благала королівна, щоб Бааль Тфіла пішов і хоч трохи очистив від скверни мешканців цієї країни, що він і зробив. Коли він повернувся, вони знову вирушили в дорогу, всі разом: шукати інших. Виявилися вони біля кордонів незнайомої країни і запитали її мешканців: - Хто панує над вами? Почули вони у відповідь, що називають їхнього короля – Однорічний, а самі жителі – з тієї групи людей, яка вирішила одного разу, що королем її гідний бути лише той, хто харчується не тими продуктами, які їдять усі, а лише найвишуканішою їжею. Взяли вони спочатку собі в царі одного багатія, який харчувався тільки делікатесами, але потім зустріли людину, яка сиділа в морі молока. Страшно сподобалося їм, що молоко все життя було його єдиною їжею, а їжа інших людей незнайома йому, і поставили вони королем над собою. Тому й назвали вони його Однорічним, що харчується він одним молоком, немов немовля. Відразу здогадалися все, що йдеться про дитину королівни, і сказали, що хотіли б зустрітися з королем. Доповіли йому, і той наказав ввести гостей, і вони впізнали його, а він їх, незважаючи на те, що був немовлям, коли забрав його ураган. Однак з народження свого був наділений мудрістю і пам'ятав все про своє дитинство. Сміялися вони від радості, але й плакали: адже про долю короля та королеви вони нічого не знали. - Як ти потрапив сюди? - спитали вони його. - Ураган мене забрав і кудись закинув, - сказав він. - і я їв і харчувався тим, що знайшов там, скільки міг. Поки я не досяг берега озера молока, і мені стало ясно, що воно утворилося, без сумніву, з молока моєї матері. Тому що напевно молоко виштовхнуло і розлилося, і з того утворилося молочне море. Так і сидів я там, харчуючись молоком, доки не помітили мене жителі цієї країни і зробили своїм королем. Вирушили вони всі разом далі і, підійшовши до незнайомої країни, спитали її мешканців: - Хто править вами? - Ми з тих, хто бачить сенс життя в кровопролитті, - відповіли їм ті, і взяли ми собі королем людину, Ми знайшли одного вбивцю.. Потім якось виявили ми море крові, в якому сиділа жінка. Поставили ми її королевою над собою, бо не сумнівалися, що їй немає рівних у вмінні проливати кров. - Чи не можна нам зустрітися з нею? Доповіли їй, і ввели гостей, і побачили ті, що це їхня королева, що наповнила море своїми кривавими сльозами; і вона теж впізнала тих, хто увійшов. Велика була їхня радість від зустрічі, але й сльози проливали вони: адже про короля нічого не знали. Пішли вони далі разом і побачили незнайому країну. – Хто ваш король? - Запитали вони її мешканців. Відповіли ті: - Спочатку правив нами великий честолюбець, бо основною метою у житті ми вважаємо шану. Але потім ми натрапили в чисте поле на старця: він сидів там, і на голові його була корона. Це привело нас у захват: людина ця настільки цінує шану, що сидить на самоті з королівським вінцем на голові! І поставили ми його королем над собою. Здогадалися тут усе, що знайшли нарешті свого короля і попросили доповісти йому про них. Побачивши його, переконалися вони, що це справді він, і король теж впізнав їх. Так вони зраділи один одному, що й передати неможливо! А дурні боги-багачі, які були з ними, не могли зрозуміти, що відбувається, чому такі веселощі. Нарешті зібралися всі праведники: сам король і його свита. Послали вони Бааль Тфіла до всіх країн, де оселилися люди, що поставили собі неправильні цілі, - щоб він виправив їх, і очистив, і вивів на путь істини; і оскільки всі вони були королями тих країн, то наділили його відповідною владою. І вирушив Бааль Тфіла в дорогу – допомагати людям очиститися та покаятися. А воїн завів із королем розмову про ту країну, мешканці якої служили ідолові багатства, і сказав йому: - Чув я від тебе, пане, що, прямуючи таких людей по дорозі, що веде до місця, де я черпав свою силу, можна звільнити їх від згубної пристрасті до грошей. Це правда? - Правильно, - відповів цар. – І ось що треба зробити. На цьому шляху є роздоріжжя, і одна з доріг приводить до вогняної гори, на якій лежить лев. Коли цей лев відчуває голод, виходить на полювання і нападає на стада. Пастухи завжди насторожі і охороняють худобу, але лев не звертає на них жодної уваги і, зголоднівши, кидається на жертву, яку вибрав. Пастухи здіймають шум і намагаються відігнати його, але той, незважаючи ні на що, робить своє: вбиває барана чи іншу тварину і, вуркочучи, пожирає його. Помітити ж цю гору збоку неможливо: вона невидима. Далі дорога призводить до нового роздоріжжя, і один з двох шляхів веде до місця, що нагадує величезну кухню: там готуються всілякі страви. Ніякого вогнища там немає, бо вариться все на вогні, що тече туди канавками з вогняної гори, незважаючи на те, що ця гора знаходиться дуже далеко звідти. Кухня ця теж невидима, але її можна виявити за однією ознакою: у тому місці стоять птахи і помахами своїх крил то роздмухують вогонь, то гасять його – як це потрібно для приготування їжі, бо одні страви слід варити на сильному спеку, інші на слабкому. Поведи цих багатіїв, які в своїй країні вважаються богами, проти вітру, щоб вони відчули аромат цієї їжі. Дай їм там скуштувати кожну зі страв, і вони відразу ж позбавляться своєї пристрасті до грошей. Так і вчинив воїн. Взяв він багатіїв-богів, яких привів із собою царський скарбник, який заручився обіцянкою жителів цієї країни виконати все, що їх посланці від них вимагатимуть, і повів дорогою, яку вказав йому король. Дійшли ті до місця, йдучи проти вітру, і відчули аромат чудової їжі, і стали просити воїна дати їм скуштувати її. Тоді він відсунув їх від вітру (і вони вже не відчували доброго запаху їжі), і багатії почали кричати: - Який страшний сморід! Знову повів він їх проти вітру, і знову відчули вони аромат страв, і знову стали просити, щоб воїн дав їм скуштувати ці страви. Знову він рухає їх від вітру, і знову закричали вони, що сморід навколо них нестерпний, і тоді вигукнув воїн: - Ви ж самі бачите, що немає тут нічого, що могло б опускати сморід; це ж самі ви й смердите! Дав він їм, нарешті, скуштувати кожну зі страв, і як тільки вони відчули їх смак, почали відразу ж викидати гроші з кишень. Потім кожен з них викопав для себе яму і сховався в ній, бо засоромилися багатії, зрозумівши, що сморід це походив від грошей, - таку дію справила на них ця їжа. Роздряпав кожен обличчя своє і ліг на дно ями, яку вирив, не підводячи голови від сорому перед іешими. Така вже була властивість цього місця: найганебнішими там були гроші, і якщо хтось, хто потрапив туди, хотів докорити іншому, він казав: "Так у тебе завелися грошенята!". Володіти грошима вважалося там страшною ганьбою, і чим більше їх було в людини, то більший сором відчував він перед іншими. Тому й сховалися в ями багатії, не сміючи підняти обличчя від великого сорому один перед одним, а особливо перед воїном. І кожен, хто знаходив у своїй кишені монету, що завалялася там, негайно викидав її. Тоді підійшов до них воїн, і витяг кожного з ями його, і сказав їм: - Ходімо назад. А богатиря, який обложив вашу країну, вам уже нема чого боятися: я і є цей богатир. Стали вони просити його, щоб він дав їм із собою цих страв: самі вони, звичайно, завжди тепер ненавидітимуть гроші, але хотіли б пригостити чудовою їжею та всіх жителів своєї країни, щоб і ті звільнилися від своєї згубної пристрасті. Виконав воїн їхнє прохання, і принесли вони ці страви додому, і одразу почали пригощати ними своїх співгромадян. Негайно повикидали всі ці люди гроші з кишень і закопалися від великого сорому в землю, причому тим більше соромилася людина, чим багатша вона була, а найбільшу ганьбу відчували боги. Але й маленькі люди, яких вважали там звірами і птахами, почувалися засоромленими: як могли вони стільки часу принижувати самих себе через те, що грошей у них було менше, ніж у інших! Тепер вони нарешті зрозуміли собі, що все навпаки: найбільша ганьба – це гроші. Завдяки скуштованим ними стравам, повернулася до людей здатність розрізняти запахи, і зрозуміли вони, що гроші смердять гірше, ніж випорожнення; покидали вони все, що нагромадили, все своє золото та срібло. Коли Бааль Тфіла прийшов до них, він допоміг їм виправитися і покаятися і остаточно очистив їх від гріха, а король став панувати над усім світом, і всі люди повернулися до Бога, будь благословенний Він. Тора і молитви, і каяття, і добрі справи заповнили їхнє життя. Амен! Вічно буде благословенний Бог! Хай збудеться воля Його! Амен і амен!