# Про кульгавого З оповідань Рабі Нахмана з Брацлава מקור: https://rabenu.app/books/pro-kulgavogo/ --- ## Про кульгавого ПРО КУЛЬГАВОГО **** *Розповідь про одного мудреця, який перед смертю скликав своїх синів і всю свою сім’ю і наказав їм поливати дерева. Було їм також дозволено займатися всіма іншими ремеслами, але з умовою, щоб тільки у цьому одному найбільше старалися – поливали дерева.* Помер мудрець. І залишив дітей. А був у нього ще один син, котрий не міг ходити, – кульгавий. Стояти міг, тільки-от ходити не міг. І брати підтримували його, і давали йому стільки, що вистачало на життя та навіть ще залишалося. І ось кульгавий відкладав-відкладав те, що залишалося в нього, доки не накопичилася пристойна сума. І тоді задумався він: «Навіщо мені, щоб брати утримували мене, чи не краще зайнятися якою-небудь торгівлею, щоб самому себе прогодувати». А оскільки не міг він ходити, обдумав усе і вирішив найняти помічника-опікуна (*довірену особу, тобто людину, якій він міг би довіряти у веденні справ *– коментар перекладача) та підводу з кучером і поїхати з ними на ярмарок до міста Лейпциг. Так він, хоч і не ходить, міг би вести переговори та укладати угоди. Коли почули про те в сім’ї, то схвалили: мовляв, навіщо його годувати, добре, що сам займеться справою. І позичили йому ще грошей, щоб він міг укладати угоди. Ось він найняв собі і підводу, і помічника, і кучера та й вирушив у дорогу. Їхали вони, їхали, під’їжджають до корчми. І запропонував помічник заночувати в корчмі, а кульгавий син мудреця не захотів. Почали його вмовляти, а він стояв на своєму. Виїхали вони звідти. І заблукали в лісі. І напали на них розбійники. А розбійниками стали ті люди так: одного разу під час голоду прийшов до міста один чоловік і оголосив, що якщо хто хоче знайти собі їжу, нехай іде з ним. І зібралося навколо нього багато людей. З них вибирав він з розрахунком та хитрістю: як бачив, що не годиться йому людина, відправляв назад. Одному сказав: «Ти можеш стати добрим майстровим». Іншому: «А тобі, приятелю, краще мельником бути». І відібравши тільки розумних і витривалих, пішов із ними в ліс і там сказав, що будуть тепер розбійниками. А ведуть звідси шляхи на Лейпциг і Бреслау (*нині Вроцлав – *коментар перекладача) та в інші великі міста, проїжджають ними купці – грабуватимемо їх і забиратимемо гроші. Ось ці розбійники й напали на них. Кучер з помічником, що могли бігати, кинули підводу та втекли. А кульгавий син мудреця залишився сам. Взяли розбійники скриньку з грошима і запитують кульгавого: «Ти чого сидиш?». Відповідає: «Не можу ходити». Забрали розбійники скриньку та коней і пішли. І лишився він на підводі. А кучер з помічником добігли до першого безпечного місця, що трапилося, і задумалися: адже отримали плату за роботу від замовників, то навіщо тепер додому повертатися?.. Щоб закували їх у кайдани?! І вирішили, що краще залишатися їм там, де вони опинилися. А помічником та кучером вони й тут зможуть бути. А цей син мудреця, який не міг ходити, сидів на підводі, доки не скінчилися сухарі, що взяв із собою в дорогу. А як скінчилися сухарі, і нічого стало їсти, задумався, що йому робити. Вивалився з підводи на землю, щоб харчуватися травою, і заночував у полі наодинці та в страху. І залишили його сили, так що не міг уже й стояти, тільки насилу повзав. Так з’їв він навколо себе всю траву, до якої міг дотягтися, а коли і та скінчилася, переповз на інше місце і їв там, поки що було, і повз далі. І так харчувався травою якийсь час, поки одного разу не доповз до трави, яка мала зовсім інший смак. І сподобалася вона йому. А на той час, бо довго харчувався травою, знав він уже смак усіх трав і розбирався в них, але такої ще не зустрічав. І вирішив він спробувати корені тієї трави. І викопав їх. І знайшов під коренями камінь – діамант (*може, й не діамант той камінь насправді, який знайшов кульгавий, але за своїми властивостями найбільше він схожий саме на діамант – *коментар перекладача). І діамант той був чотиригранний, і кожна грань мала особливу властивість. На одній грані було написано: хто візьме камінь із цього боку, перенесеться туди, де день і ніч разом сходяться, і місяць із сонцем зустрічаються. А коли він вирвав траву з коренем, під яким був той діамант, і взяв камінь саме з цього боку і перенісся на те саме місце, де день з ніччю сходяться, дивиться — він уже на тому місці, і місяць разом із сонцем тут як тут. І чує, як сонце з місяцем розмовляють, і скаржиться сонце місяцю: є, мовляв, таке дерево, а на ньому безліч гілок та плодів, і листя, а у кожної гілки, у кожного плоду та листка своя особлива властивість: одне зцілює від безпліддя, інше допомагає добувати їжу, третє лікує від тих хвороб, четверте – від інших, і так кожна гілка та плід, і навіть найменший листок. І ось треба це дерево поливати. Якщо поливати його, дасть воно все, на що здатне. Але воно, сонце, не тільки не може йому допомогти, навпаки, сушить своїми променями. Обізвався місяць: «Навіщо тобі чужі клопоти? Краще я розповім тобі, що мене турбує. Ти знаєш, є в мене тисяча пагорбів, а навколо тієї тисячі пагорбів є ще тисяча пагорбів, а там біси. Ноги у бісів цих півнячі, і немає ніякої сили в їх ногах. Ось вони й черпають сили з моїх ніг, тому й я не маю сили в ногах. Є ліки для моїх ніг, пил такий, та ось налітає вітер і майорить, і розсіює його». Відповідає сонце: «І це тебе турбує? Відкрию тобі засіб як вилікуватися. Є шлях, і з того шляху відходять кілька шляхів. Один шлях праведників: якщо людина праведна, де б не була вона, сиплють їй під ноги пил саме з цього шляху, і кожен крок вона робить у пилюці, і так і йде вона крок за кроком у тому пилу; і є шлях безбожників, але й кожному безбожнику сиплють тут під ноги пил з його шляху; і є шлях божевільних, але навіть під ногами божевільних – пил саме зі шляху божевільних, і є ще інші шляхи. І ще є шлях, той, яким ідуть праведники, що приймають на себе страждання і муки, і позичальники-пани ведуть їх у кайданах, і не було б у них сили в ногах, якби не був припорошений їхній шлях пилом з цього ж шляху, він і дає силу ногам. Тому йди туди, є там багато того пилу, і буде він ліками для твоїх ніг». А кульгавий син мудреця чув усе, що сонце радило місяцю. Тоді перевернув він діамант іншою гранню і бачить – там написано: хто візьме з цього боку, перенесеться на той шлях, від якого відходять кілька шляхів. І взяв діамант з того боку і перенісся туди, і поклав ноги на ту дорогу, де цілющий пил. І вилікувався одразу. І пішов, і набрав пилу з кожного шляху, і пов’язав у вузлики так, щоб знати: цей пил – з цього шляху, а той – з того. Потім подумав трохи, та й пішов у той ліс, де напали на нього розбійники. І як прийшов туди, вибрав високе дерево ближче до того місця на дорозі, де розбійники виходили грабувати, і взяв пил праведників та пил божевільних, і перемішав їх, і розвіяв дорогою. Потім заліз на дерево і вмостився там, щоб подивитися, що буде. І вийшли розбійники, яких ватажок послав грабувати. І тільки ступили на дорогу, як одразу стали праведниками. І стали кричати про занапащені ними душі: адже кожен до того часу вбив кілька людей. Та тільки через те, що пил був змішаний, вони стали божевільними праведниками. Почали вони сваритися один з одним, звинувачувати. Один кричав: «Це через тебе грабували і вбивали», інший у відповідь: «Ні, через тебе! Ти у всьому винен!» І дійшло до того, що вбивали одне одного. Через деякий час ватажок відрядив ще розбійників за тими, що пішли і повернулися. І сталося з ними так само, як і з їхніми товаришами. І так тривало, поки всі розбійники один одного не повбивали. Залишився тільки ватажок і ще один. І коли зрозумів зцілений син мудреця, що більше не залишилося розбійників, тільки ватажок та з ним ще один, зліз із дерева, підмів пил, що залишався, а дорогою розвіяв тільки пил праведників. А сам знову заліз на дерево. А ватажок розбійників здивувався, що ніхто з його людей не повертається і пішов сам, а з ним ще один. І як тільки ступив на дорогу, одразу став праведником і почав кричати та каятися, як багато згубив він душ, і почав розривати могили руками (*вести себе несамовито* – коментар перекладача) та каятися. І як побачив той, що сидів на дереві, як ватажок відчайдушно карається за своє минуле і кається, зліз із дерева. І коли його побачив розбійник, почав кричати: «Ой, смерть на мою душу, що я накоїв! Стільки і стільки душ занапастив! Ой, ой! Зніми з мене цей тягар, полегши мені душу!» І той, що раніше був кульгавим, відповів йому: «Перш поверни мені скриньку, що ви забрали у мене. А розбійники вели записи про кожне пограбування, коли його вчинили та кого пограбували: «Поверну, поверну! Зараз поверну! І не тільки скриньку, всі награбовані багатства тобі віддам, тільки допоможи мені спокутувати мою провину, полегшити мені душу!» І сказав йому той, що раніше був кульгавим: «Буде тобі повна спокута, якщо підеш у місто і оголосиш, щоб усі почули: «Я той, який закликав до грабунків і сколотивши стаю, я грабував і вбивав, і занапастив стільки-то і стільки-то душ!» Тільки так зможеш очистити свою душу!» І віддав йому ватажок розбійників усі багатства, і пішов із ним до міста, і зробив усе, як той сказав. І в місті визначили йому: за те, що вбивши стільки-то і стільки-то людей, повісити в настанову іншим. Потім вирішив той, що раніше був кульгавим: «Піду туди, де дві тисячі пагорбів, подивлюся, що там робиться!» А коли прийшов туди, де дві тисячі пагорбів, близько не підійшов, а став далеко. І побачив, що там незліченно, тисячі тисяч і тьму тьмущу бісів (цілі їхні родини). І розмножуються вони і плодяться, як люди, безмежно. І ще бачить: сидить король і володар бісів на такому троні, що жодному народженому жінкою навіть уві сні не доводилося сидіти. І ще бачити: перед тим королем біси блазнюють та фіглярствують – один розповідає, як поробив на дитину (*слово поробити має значення: чаклуванням наслати хворобу, нещастя на кого-небудь* – коментар перекладача); інший, що пошкодив комусь руку; а третій сміється, комусь ногу зламавши – загалом потіха. І ще придивився зцілений син мудреця і бачить: ідуть батько і мати одного з бісів і плачуть. Запитує їх: «Чому плачете?». Вони відповідають: «Був у нас єдиний син, що хоч як виходить із дому, завжди вчасно повертається, а тепер минуло багато часу, а він досі не повернувся». Повели це подружжя до короля бісів, і наказав король бісів послати гінців у всі кінці світу на пошуки. І ось повертаються батько і мати додому, і зустрічається їм той біс, який пішов разом із їхнім сином. Він їх запитує: «Чому ви плачете?» Вони знову розповіли, що й чому. Він і каже: «Так і так розповім вам, як було. Отож, був у нас один острів у морі. Це завжди було наше місце. Але тут прибув король людей, якому цей острів належав раніш, і вирішив його забудувати. І закладено було там фундамент. Тоді ваш син сказав: «Давай поробимо на нього!» Пішли ми та позбавили того короля людей сили. Шукав король допомоги у лікарів, а ті, звісно, не могли йому допомогти. Тоді зв’язався король з чаклунами, і знайшовся один чаклун, що знав ваше сімейство, а моє не знав, і тому не міг зробити мені нічого, а вашого сина король людей наказав спіймати і катував його дуже…» Тут батьки зниклого схопили цього біса і повели до короля бісів. І все це розповів він знову королеві бісів. Наказав тоді король бісів повернути силу тому королю людей. Тільки біс йому відповідає: «У одного з нас не було сили, то ось йому, безсилому, і віддали цю силу». Сказав король бісів: «Відібрати в нього силу та повернути королю людей». Відповідають королю бісів: «Він уже став хмарою». Наказує король бісів: «Викликати хмару та доставити сюди». Послали за хмарою гінця-біса. Бачив і чув усе це син мудреця (той, у якого не було раніше сили в ногах) і каже собі: «Піду подивлюся, як це перетворюються люди на хмару». І пішов за гінцем-бісом. І прийшов у місто, над яким стояла хмара. І запитав мешканців міста: «Чому це у вас така хмара висить над містом?» Відповіли йому: «Отож і воно, зроду тут жодної хмари не бувало, а тепер нависла над нами!» Тут прийшов бісів гонець і покликав хмару, і рушила вона за ним. І подумав той, що раніше був кульгавим, сам собі: «Піду я за ними. Може, почую, про що вони говорять». Пішов і почув, як гонець-біс хмару питає: «Як це так сталося, що ти хмарою став?» Відповідає йому хмара: «Це ціла історія. Жив мудрий старець в одній країні. А володар тієї країни, де мешкав цей мудрий старець, був великий безбожник. І всіх жителів країни перетворив на безбожників. Пішов тоді мудрий старець, скликав усю свою сім’ю і каже: «Ви не бачите, що володар наш великий безбожник?! І всю країну зробив безбожною. І з нашої родини також дехто став безбожником. Підемо звідси в пустелю, щоб зберегти віру в Бога, нехай благословиться Ім'я Його! Погодилися з ним. І промовив мудрий старець Ім’я Творця (якесь одне Ім’я з Імен Творця), і воно вивело їх у пустелю, і не сподобалася їм та пустеля. Знову промовив мудрий старець Ім’я Творця, і перенесло їх в іншу пустелю, але й там не сподобалося їм. Ще раз промовив Ім’я Творця мудрий старець, і привело їх ще в одну пустелю, і тут їм сподобалося. А лежить ця пустеля біля підніжжя двох тисяч пагорбів (біля земель бісів). І мудрий старець пішов і обвів лінією ті пагорби, щоб ніхто не наважувався наблизитися». Додала ще хмара: «А ще є дерево, що якщо полити його, то й понюшки тютюну від нас, бісів, не залишиться. Тому день і ніч стережуть там наші і риють, і риють, щоб не допустити води до дерева». Запитує гонець-біс хмару: «Навіщо ж вартувати день і ніч? Достатньо обкопати один раз, щоб не допустити воду до дерева». Відповідає хмара: «Тому, що є серед нас пліткарі, і ці пліткарі ходять і сіють тут і там розбрат між цим королем бісів, скажімо, і якимось іншим бісівським королем. І через той розбрат трапляється війна. А від війни бувають землетруси, і тоді обсипається земля, і вода може досягти дерева, бо копають там наші день і ніч невтомно». А як з’являється у нас новий король бісів, то блазнюють перед ним і фіглярствують, хто на що спроможний: один зображає, як поробив на дитину і як мати тепер оплакує свою дитину, той смішить короля по-іншому, словом, всі, які не є, види блазнювання та фіглярства. А як натішиться король бісів і розвеселиться, обов’язково піде прогулятися з усіма міністрами та свитою, і спробує сам вирвати те дерево з коренем. Бо якби не було дерева, було б нам добре й вільно. І намагається король бісів зміцнити серце, щоб викорінити дерево повністю, але як він підходить до нього, видає дерево страшний крик, і тоді підступає королю бісів під серце страх і повертається до тих, що стоять позаду нього. І ось прийшов до влади у нас новий король бісів. І витворяли перед ним всяке блазнювання і фіглярство, поки не розвеселився він на повну силу. А як розвеселився, розпалив, роздратував себе, то сказав, що викорінить дерево раз і назавжди. І пішов він з усіма міністрами та свитою, і укріпив, скільки міг, серце і волю, і побіг до дерева – вирвати його з коренем. Тільки-но підбіг король бісів до дерева, почало дерево кричати страшним голосом, і навис над королем бісів страх, і підкотив під серце, і відскочив король бісів, і похмуріше хмари повернувся до свити, що стояла за ним. І пішов назад. І йде він і бачить: якісь люди розташувалися на околиці. І послав він бісів зі свого оточення, щоб зробили вони з тими людьми те, що було прийнято в таких випадках (*тобто завдали їм шкоди* – коментар перекладача). А була то родина мудрого старця. І як вони побачили, що наближаються до них, і здогадалися, навіщо, зрозуміло, злякалися вони. Тоді сказав цей мудрий старець: «Не бійтеся, нічого вони нам не зроблять!» І коли пішли біси, не змогли підійти до них через коло, лінію, що була окреслена навколо тих людей. Послав тоді король ще бісів зі свити – виконати наказ. Але ці нічого не змогли. Тоді король бісів упав у найстрашнішу свою лють і пішов сам, але й він не зумів наблизитися до людей. І почав просити мудрого старця, щоб дозволив йому увійти до них. А той йому відповідає: «Якщо ти просиш, я дозволю тобі увійти, але оскільки у королів не прийнято ходити поодинці, дозволяю тобі взяти з собою ще одного біса з твого оточення». І відкрив їм вхід, і ввійшли вони. І замкнув він коло знову. Сказав король бісів мудрому старцеві: «Як це ти посмів оселитися в цій місцевості, наших володіннях?» Той йому у відповідь: – Чому це твоя місцевість?! Місцевість ця моя. І ти мене не боїшся? Ні, – відповідає йому мудрий старець. Говорить йому король бісів: «Значить, не боїшся?» Роздувся тут король бісів і став величезним чудовиськом до небес – ось-ось проковтне мудрого старця. А мудрий старець каже йому: «І все одно я не боюся анітрохи, а от тебе, якщо захочу, можу налякати!» Пішов мудрий старець, помолився, і заволокло небо хмарами, набігла величезна хмара, і загримів грім і вразив усіх королівських міністрів та всю свиту. І жоден з них не вцілів, крім короля бісів й того одного біса, що ввійшов з ним у коло. І молився король бісів, щоб припинився грім. І помилував його мудрий старець. Подякував тоді його король бісів і сказав: «Якщо вже ти така людина, дам я тобі книгу – а в ній родовід усіх бісів. Якщо комусь з праведників і відомі імена бісів, то все одно не знає той праведник більше однієї бісівської сім’ї. І навіть це відомо йому неповністю. А в книзі, що я тобі дам, записані всі родини, у короля бісів все записано, будь-який новонароджений навіть у нас, бісів, відразу вноситься в королівську книгу. І послав того одного біса, що був за ним, за книгою. (Тобто король бісів послав того, що був з ним, за книгою. Виходить, правильно зробив мудрий старець, що пропустив його з ще одним бісом зі свити увійти в коло. Інакше, кого б той послав?) Приніс ту книгу. Відкриває мудрий старець книгу і бачить: записані в ній тисячі тисяч і тьма тьмуща, та ще не порахувати родин їх. І обіцяв король бісів, що повік не завдасть шкоди сім’ї цього мудрого старця. І наказав доставити йому портрети всіх із сім’ї мудрого старця, і навіть у майбутньому доставляти йому негайно портрет усіх новонароджених в цій сім’ї, щоб ненароком жодному із сім’ї мудрого старця шкоди не завдати. Потім настала черга мудрого старця залишати цей світ, і скликав він своїх синів, щоб оголосити їм свій заповіт і наказ: «Я передаю вам цю книгу. Як ви бачили, маю силу користуватися цією книгою, не втрачаючи святості. І все-таки ніколи я не використовував її. Надіявся тільки на віру в Господа, нехай благословиться Ім'я Його! Також і ви не використовуйте її ніколи, навіть якщо знайдеться один із вас, що зможе скористатися нею, не втрачаючи святості, щоб і тоді не використав її, сподівався тільки на віру в Господа!» І помер мудрий старець. І передавалася книга у спадок, і потрапила до рук його онука. І була в того сила, щоб використати ту книгу, не втрачаючи святості, але він покладався тільки на віру в Господа і не користувався книгою ніколи, як і наказав мудрий старець. Але пліткарі з бісівської братії, бувало, спокушали онука мудрого старця: «У тебе дорослі дочки, ні прогодувати ти їх не можеш, ні заміж видати (*тобто знайти їм женихів, бо дівчат з бідних родин заміж не хочуть брати* – коментар перекладача), використай-но книжку! А він не знав того, що це біси його спокушають, думав, що так серце йому підказує. І пішов на могилу мудрого старця і спитав: «Наказав ти нам, йдучи у засвіти, не використовувати ніколи книгу, і тільки сподіватися на віру в Господа, нехай благословиться Ім'я Його. А моє серце вмовляє мене звернутися до неї». І почув у відповідь: «Хоч і є в тебе сила використати книгу, не втрачаючи святості, все-таки сподіватися краще тобі на віру в Господа! Не вдавайся до допомоги книги, а Господь тобі допоможе». Так і зробив. Але одного разу захворів король людей у тій країні, де жив онук. І звертався король людей до різних лікарів, і не могли його вилікувати. Жодні ліки не діяли, бо була в тій країні страшна спека. І видав король людей указ, щоб Ізраїль молився за здоров’я його. «Ну, а той король бісів тоді сказав, – продовжувала розповідати хмара, – Адже є в онука сила використати книгу і святості не втрачати, а він не вдається до неї. Зробимо й ми йому добро». І наказав мені стати хмарою, щоб було королю людей полегшення і щоб допомогли йому ліки: і ті, що вже прийняв, і навіть що ще прийме. А онук нічого про це не знав. Ось чому я був хмарою над тим містом». Усе це чув той син, що раніше був кульгавим, і що крався за хмарою та гінцем-бісом. І бачить: привів гонець-біс хмару до короля бісів. І наказав король бісів, щоб узяли силу хмари, і повернули її тому королю людей, у полоні у якого був бісівський син. Коли повернули королю людей цю силу, повернувся тоді цей син-біс до своїх батьків. Тільки повернувся він зовсім без сил, бо дуже вже мучили і катували його там. І затаїв він тоді ненависть до того чаклуна, що видав його, і заповів дітям своїм та сім’ї своїй помститися. Тільки ж і серед бісів є свої донощики – ті самі пліткарі – пішли і сказали чаклунові, щоб остерігався, бо збираються йому мститися. А чаклун уже зумів придумати, як уберегтися, і закликав ще чаклунів, які знають бісівські родини, щоб тим убезпечитися. А син-біс уже приховав ненависть і до сімейств тих пліткарів, що видали його таємницю. Ось одного разу трапилося, що одночасно призначили до їхнього короля бісів вартовим бісів з сімейства цього біса і з сімейства бісів-пліткарів. І пішли з родини цього біса і донесли на пліткарів. І наказав король бісів тих пліткарів стратити. А пліткарі, що вціліли, розлютилися, і пішли сіяти розбрат між усіма королями бісів. І пішло: почалися серед бісів голод та мор, побоїща та розбрат. Почалися війни між усіма королями бісів, і від того стався землетрус, і вся земля провалилася, і зросило все дерево цілком. А від тих бісів не залишилося і сліду. Наче й не було їх зовсім. Амен! Від перекладача: **Чому ж заповів мудрець, щоб його діти завжди поливали дерева? Ці дерева – символ торжества добра над злом, а тому підтримувати життя цих дерев, тобто відстоювати добро – праця, яку ніколи не можна полишати. Так вчить нас великий цадик Рабі Нахман.** *Мій дорогий читачу! Перечитай, будь ласка, цю історію ще раз і ще раз. З кожним прочитанням ти будеш розуміти нові грані мудрості, як син мудреця, що був кульгавим, але зцілився: він прислухався до мудрих порад і став свідком визначних подій, а саме торжества перемоги добра над злом. * *У наші складні часи воєнного лихоліття нехай стане тобі ця чудесна історія підтримкою та дороговказом на шляху боротьби добра зі злом. * *Амен!*