# Про зникнення королівської доньки З оповідань Рабі Нахмана з Брацлава מקור: https://rabenu.app/books/pro-zniknennya-korolivskoyi-donki/ --- ## Про зникнення королівської доньки l *Якось довелося мені дорогою розповідати одну історію – а-майсе – і кожен, хто її слухав, розкаювався та хотів повернутися до Б-га. Ось ця історія.* **1 - Королівська донька зникає** Жив-був король, і було в нього шестеро синів та одна донька. Дорога була йому ця донька, любив він її сильно і часто проводив з нею час. Якось раз сиділи вони разом, і дуже розсердився цар на неї через якусь дрібницю. І вирвалося ненавмисно в нього: «Ох, щоб побрала не добре (нечиста сила) тебе!». Пішла ввечері донька у свої покої, а ранком, коли всі прокинулися, не могли ніде її знайти. Всюди шукав її батько, і невимовно страждав король через те, що вона зникла. І тоді перший міністр короля, побачивши, що той у великій печалі, попросив, щоб дали йому слугу, коня та грошей на різні витрати, і вирушив на пошуки королівни. І багато часу пройшло, поки він її знайшов. **2 - Перший мiністр розпочинає пошуки** І ось історія, як це відбувалося. Обійшов він немало і пустель, і полів, і лісів. І ось одного разу побачив він протоптану стежку, і розміркував про себе: «Давно вже знаходжуся тут, а знайти королівну не можу – піду-но я цією стежечкою, можливо, вийду до якогось помешкання». І йшов він довго, поки не побачив фортецю і багато вояків, які її оточували. І фортеця та була прекрасна, і багато вояків, що стояли навколо неї в строгому порядку, виглядали дуже гарно і переконливо. Злякався він цих вояків і подумав, що не дадуть йому пройти всередину, та все-таки вирішив: «Спробую!». І залишив він коня, і попрямував до замку, і ніхто не затримав його. Ходив перший міністр із зали до зали безперешкодно. І опинився він у тронній залі, і бачить: сидить король з короною на голові, а навколо нього повно вояків і багато музикантів, які грають на музичних інструментах. Усе було гарно і приємно. І ніхто: ні сам король, ні його свита, не звернули на нього ніякої уваги. Побачив він усілякі вишукані страви, підійшов, поїв, а потім приліг у кутку і почав спостерігати за тим, що відбувається. І бачить він: наказав король привести королеву. Радісно зашуміли всі, співаки заспівали, музиканти заграли, коли привели королеву. І поставили для неї трон і посадили її біля короля, і впізнав у ній перший міністр зниклу королівну. Вона, озирнувшись, побачила його і впізнала. Піднялася вона з місця, підійшла до нього і, торкнувшись, запитала: -Ти знаєш мене? І відповів він їй: -Так, я впізнав тебе: ти королівська донька, яка зникла. Але як ти потрапила сюди? Відповіла вона: -Усе сталося через те, що у мого батька вирвалося: «Щоб побрала нечиста сила тебе!». Тож знай: тут, це місце не добре (місце це і є нечисте). **3 - Перший міністр розмовляє з королівською донькою** Розповів їй тоді перший міністр і про те, що батько її, король, дуже страждає і сумує, і про те, що сам він уже багато років розшукує її. І запитав: -Як я можу звільнити тебе звідси? Відповіла вона йому: -Не зможеш ти звільнити мене. Хіба що тільки так: якщо будеш жити де-небудь цілий рік і тільки сумувати за мною – тоді тобі вдасться мене визволити звідси. І як буде вільний час – сумуй, і бажай, і надійся вивести мене, і потрібно постити. А в останній день, по закінченню цього року – постись і не спи цілу добу! **4 - Перший міністр засинає** Зробив перший міністр все так, як вона сказала. Пройшов рік. Останнього дня року постився він і не заплющував очей, а потім зібрався в дорогу рятувати королівську доньку. Дорогою до фортеці побачив він яблуню, на якій росли прекрасні яблука. Спокусився ними міністр і з’їв, забувши про піст. І як тільки з’їв він яблуко, впав на землю і заснув. Спав він дуже довго, і слуга будив його та не добудився. А коли прокинувся перший міністр, то запитав слугу: «Де я в цьому світі?». І розповів йому слуга все, як було: «Ти спав дуже довго, багато років, а я тим часом харчувався фруктами.» Зажурився перший міністр і знову попрямував до фортеці, і знайшов там королівну. Гірко нарікала вона: Якби ти з’явився вчасно, то звільнив би мене звідси, а зараз через те, що не стримався в останній день і з’їв яблуко – втратив ти цю можливість. Зрозуміло, що постити дуже важко, особливо в останній день, адже тоді і спокуса стає сильнішою…А тепер знову знайди собі місце, де провести рік. А в останній день можеш їсти, тільки не заплющуй очі і не пий вина, аби не заснути. Головне – не спати! І зробив він все так, як вона сказала. І по закінченню року, в останній день, вирушив у дорогу, і побачив біля фортеці струмок червоного кольору, який мав запах вина. Сказав своєму слузі перший міністр: «Ти бачиш? Як ти думаєш? Це струмок, але він червоного кольору, з водою і винним запахом». І підійшов він до струмка, і випив з нього. Одразу ж впав і заснув надовго, і проспав цілих сімдесят років. І прийшло в ті краї велике військо з обозом, слуга сховався від вояків. А в обозі була карета, в якій сиділа королівська донька. Зупинила вона карету біля сплячого, зійшла і присіла поруч, упізнавши його. Усіма силами намагалася вона його розбудити, але марно. Почала королівна голосити над ним: «Стільки багаторічних зусиль витрачено, стільки мук і страждань ти пережив, щоб наблизити мій порятунок, і все втрачено тільки через один день!». І заплакала: «Ох, як шкода мені і тебе, і себе! Адже я так давно вже тут і все ніяк не можу вибратися!». Ридаючи, вона зняла хустку і, написавши на ній щось своїми слізьми, поклала поруч з ним, а потім сіла в карету і поїхала. Прокинувся через деякий час перший міністр і запитав слугу: «Де я?» Розповів тоді йому слуга, як все було: як прийшло військо, а за ним карета. І як ридала королівська донька: «Ох, як шкода мені і тебе, і себе!». Озирнувся перший міністр і побачив поруч з собою хустину. «Звідки це?» – запитав він. Відповів йому слуга: «Вона щось написала на ній своїми сльозами і залишила її тут». Узяв він цю хустку і підняв її, тримаючи проти сонця. І побачив на хустці букви, і прочитав їх; і там було написано, що зможе він її знайти на золотій горі у фортеці з перлин. **5 - Перший міністр вирушає на пошуки сам.** Залишив тоді перший міністр слугу і пішов сам шукати королівську доньку. І шукав її багато років усюди, поки одного разу не сказав собі: «Звичайно ж, не знайти в населених місцевостях ні гори з золота, ні фортеці з перлів!» – а він був великим знавцем карти світу і були йому відомі всі країни. «Ось чому я йду шукати в десартах, у дикій природі!», –вирішив він. І поневірявся він в пошуках багато-багато років, поки одного разу не зустрів людську істоту, таку величезну, що в усьому роді людському не знайти було іншої такої. І ніс на собі цей велетень величезне дерево, якого не зустрінеш в жодній країні. І запитав той: - Хто ти? - Я людина, – відповів перший міністр. Здивувався велетень і сказав: - Скільки років я живу тут, але жодного разу не зустрічав людину! Розповів йому перший міністр свою історію і сказав, що шукає золоту гору з фортецею з перлин. - Та такого взагалі не буває! – відмахнувся від нього велетень і додав: – Дурниць тобі наговорили! Адже такого взагалі не існує у всьому світі! Розридався тут перший міністр: - Але вони повинні бути! Де-небудь вони та мають бути! Знову відмахнувся від нього велетень: - Дурниці це все! - І все-таки вони десь та існують! – наполегливо стверджував перший міністр. - А я переконаний, що це нісенітниця. Але оскільки ти такий впевнений в цьому, я спробую тобі допомогти – адже я маю владу над усіма звірями. Скличу-но їх усіх – вони ж нишпорять по всьому світу, може, й справді хтось із них чув про цю гору з фортецею. І покликав велетень звірів, і збіглися всі, від малого до великого, і запитав він їх про це. І вони відповіли йому, що ніколи не зустрічали нічого подібного. І знову сказав їх повелитель: - Обманули тебе. Якщо хочеш, послухай мене: повертайся додому! Тобі не знайти тієї гори з фортецею, бо їх нема ніде. Але перший міністр наполягав на своєму, і велетень, зрештою, поступився, і сказав: - Є у мене брат, який живе в пустелі, і він має владу над усіма птахами. Може, вони знають? Адже вони літають високо в небі, може, і бачили вони цю гору і цю фортецю? Іди до нього і скажи, що це я тебе послав . І вирушив перший міністр у дорогу, і блукав пустелями дуже довго, поки не зустрів велетня, такого ж величезного, як попередній; він ніс на собі дерево, таке саме, як те, яке ніс його брат. І все повторилося, як і з першим братом. другий велетень запитав його те саме, що й попередній. А міністр відповів і сказав йому: Мене послав до тебе твій брат і попросив допомогти. Але і другий велетень відмахнувся від нього: нічого подібного і бути не може. Але перший міністр був упертим і продовжував стверджувати, що гора з фортецею існує, і сказав тоді йому велетень: - Почекай! Покличу я всіх птахів, які тільки є. Може, вони щось бачили. І скликав він усіх птахів, які тільки є, і розпитав їх, і відповіли вони, що нічого такого не бачили. - Ну, – сказав велетень, – переконався тепер, що я правий? Послухай мене і повертайся додому, бо немає ніде ні золотої гори, ні фортеці з перлів! Але перший міністр стверджував, що вони десь обов'язково є, і тоді сказав йому велетень: - Знай, в пустелі живе третій брат, він має владу над вітрами, а вони віють по всьому світу – може, й справді що-небудь та знають. **Завершення** І знову вирушив у дорогу перший міністр, і знову йшов декілька років, поки не зустрів ще одного велетня, такого ж величезного, як і двоє перших; і ніс він таке саме велике дерево, як і ті, що несли його брати. Почав і цей велетень розпитувати першого міністра, і той розповів йому, як і першим двом, усю історію. Але і цей відмахнувся від нього, але і його впросив перший міністр, і змилувався велетень: скликав усі вітри, і розпитав їх. Але жоден з них не чув ні про золоту гору, ні про перлинну фортецю. І сказав велетень: -Ну, бачиш тепер, що ця затія – одна цілковита дурість? Розридався тоді перший міністр: - Але я точно знаю, що існує і ця гора, і ця фортеця! Тут раптом прилетів ще один вітерець. І розгнівався на нього повелитель вітрів: - Вітре! Чому ти затримався, де був? Чи не наказав я всім вітрам з'явитися разом? Чому не прибув разом з усіма? Відповів вітер: - Затримався ж я через те, що повинен був доставити якусь королівську доньку до золотої гори з перлинною фортецею. Ох, як зрадів перший міністр – адже йому пощастило почути те, до чого він прагнув і так довго шукав! І запитав тоді того вітра повелитель: - Скажи-но, що там найважливіше? Відповів вітер: - Усе там важливо і все там дуже цінується. Звернувся тоді повелитель вітрів до першого міністра: -Ти так довго шукав і стільки сил витратив, а тепер грошей твоїх може тобі не вистачити... Щоб не затримався ти через це, дам я тобі особливу посудину: кожного разу, коли опустиш в неї руку, витягнеш звідти гроші. І наказав велетень вітерцю доставити першого міністра в той край. І перетворився цей вітерець у вітер-буревій, і підхопив його, і переніс туди. І він зняв його біля міської брами, але воїни стояли там і не пустили першого міністра.. Дістав він тоді з посудини гроші і дав їм. І увійшов він у місто, і виявилося те місто прекрасним. І пішов перший міністр до одного багатія, винайняв у нього одну з багатьох квартир і заплатив за харчування: знав він, що потрібно йому в цьому місті затриматися, тому що доведеться застосувати всю свою мудрість і кмітливість, щоб визволити королівську доньку. А як це йому вдалося, Рабі Нахман не розповів, але дав зрозуміти, що це першому міністру, зрештою, вдалося зробити. Хай буде так і в наші дні! Амен! Села!